Джордж Брінтон Макклеллан залишив суперечливий слід у військовій історії США. Його кар’єра — це парадокс: блискучий організатор, чиї адміністративні таланти контрастували з нездатністю до рішучих дій на полі бою. Він володів інтелектом, освітою та досвідом, але його надмірна обережність і схильність до переоцінки сил противника неодноразово ставили під загрозу успіх армії Союзу.
Макклеллан закінчив Вест-Пойнт другим у своєму класі (1856), випередивши майбутніх легенд Конфедерації — Томаса “Стоунволла” Джексона та Джорджа Пікетта. Його служба спостерігачем під час Кримської війни (1855–1856) сформувала його погляди на сучасну війну, зокрема на роль логістики та залізниць. Пізніше, працюючи на залізницях Іллінойсу, він закріпив репутацію ефективного управлінця.
Призначення головнокомандувачем
У листопаді 1861 року, після поразки Союзу при Булл-Ран, Макклеллана призначили командувачем Потомакської армії. Він перетворив розрізнені загони на дисципліновану силу, за що отримав прізвисько “Молодий Наполеон”. Однак його небажання атакувати викликало розчарування у Вашингтоні. Лінкольн іронічно зауважив: “Якщо Макклеллан не хоче використовувати армію, я б позичив її”.
Півострівна кампанія: провал амбіцій
У березні 1862 року Макклеллан розпочав кампанію з захоплення Річмонда через півострів Вірджинії. Попри успішну амфібійну висадку 100 000 солдатів, його наступ уповільнився через паралізуючу обережність. Наприклад, під Йорктауном він зупинився перед укріпленнями, які захищали лише 13 000 конфедератів. Наступ Лі під час Семиденних битв змусив Союз відступити, що поховало надії на швидку перемогу.
Битва при Антітамі: втрачений шанс
У вересні 1862 року Макклеллан, маючи перевагу в 2:1, зупинив наступ після перемоги, дозволивши армії Лі відступити. Лінкольн звільнив його, сказавши: “Він міг розгромити ворога, але замість цього тримав його за хвіст”.
Політична кар’єра та спадщина
У 1864 році Макклеллан балотувався в президенти від Демократів, але програв Лінкольну. Його військова репутація залишається предметом дискусій: одні вважають його невдахою, інші — жертвою політичного тиску.
Данило Ігнатенко
