Вступ Османської імперії у Першу світову війну став однією з ключових подій глобального конфлікту. Для Німеччини це був великий дипломатичний успіх, адже союз із Туреччиною відкривав нові фронти проти Російської імперії та Великої Британії. Для самої Османської імперії війна стала спробою врятувати державу, яка переживала глибоку політичну та військову кризу. Водночас цей крок зрештою привів імперію до остаточного занепаду.
На початку ХХ століття Османська імперія вже давно втратила статус великої світової сили. Європейські держави називали її «хворою людиною Європи». Поразки у війнах, економічна залежність від іноземного капіталу та національні рухи на Балканах серйозно послабили турецьку державу. У цих умовах дедалі більший вплив отримав рух молодотурків — націоналістично налаштованих офіцерів і політиків, які прагнули модернізувати країну та зміцнити армію.
Молодотурки та німецький вплив
Після революції 1908 року молодотурки фактично встановили контроль над Османською імперією. Одним із найвпливовіших діячів став Енвер-паша — військовий міністр і один із головних архітекторів турецької зовнішньої політики. Він був переконаний, що союз із Німеччиною є найкращим варіантом для захисту інтересів імперії.
Німеччина активно посилювала свій вплив у Туреччині ще до війни. Німецькі військові інструктори реформували османську армію, а економічні проєкти, зокрема будівництво Багдадської залізниці, ще більше зближували дві держави. Особливо турецьке керівництво хвилювала російська загроза в районі чорноморських проток — Босфору та Дарданелл. Російська імперія давно прагнула встановити контроль над цими стратегічно важливими шляхами.
Саме тому Енвер-паша переконав великого візира Саїда Халіма-пашу укласти таємний союз із Німеччиною. Договір був підписаний 2 серпня 1914 року, практично одразу після початку світової війни. Згідно з ним Османська імперія мала підтримати Німеччину та Австро-Угорщину у випадку війни проти Росії.
«Гебен» і «Бреслау»: кораблі, що змінили історію
Попри підписання договору, турецьке керівництво ще вагалося. Вступ Великої Британії у війну на боці Антанти серйозно стривожив Стамбул, адже британський флот домінував у Середземному морі. Однак події серпня 1914 року остаточно схилили Османську імперію до союзу з Німеччиною.
10 серпня через Дарданелли прорвалися два німецькі військові кораблі — лінійний крейсер «Гебен» і легкий крейсер «Бреслау». Британський флот намагався їх перехопити, але безуспішно. Формально кораблі були «продані» Туреччині, щоб обійти правила нейтралітету. Насправді ж вони залишилися під командуванням німецьких офіцерів.
Прибуття цих кораблів мало величезне символічне значення. У Туреччині це сприйняли як демонстрацію сили Німеччини та доказ того, що Берлін готовий підтримати свого союзника. Німецький адмірал Вільгельм Сушон фактично став командувачем османського флоту.
Невдовзі турки почали здійснювати антибританські кроки: затримували британські судна, посилювали контроль у Дарданеллах та демонстрували агресивну політику щодо британських позицій у регіоні. Напруження швидко зростало.
Бомбардування Одеси та початок війни
Рішучий крок був зроблений наприкінці жовтня 1914 року. Турецький флот на чолі з «Гебеном» вийшов у Чорне море та атакував російські порти — Одесу, Севастополь, Новоросійськ і Феодосію. Ця операція фактично означала вступ Османської імперії у війну.
1 листопада Російська імперія оголосила війну Туреччині. Через кілька днів до неї приєдналися Велика Британія та Франція. 3 листопада британський флот обстріляв зовнішні форти Дарданелл, а 5 листопада західні союзники офіційно оголосили Османській імперії війну.
Світовий конфлікт миттєво охопив Близький Схід. Британські війська, перекинуті з Індії, вже 21 листопада окупували Басру в районі Перської затоки. Таким чином виник новий фронт, який згодом став одним із найважливіших театрів бойових дій.
Кавказький фронт і Синайська кампанія
Взимку 1914–1915 років Османська імперія спробувала перейти у наступ. Турецькі війська атакували російські позиції на Кавказі, сподіваючись завдати нищівного удару армії царя. Проте кампанія завершилася катастрофою. Під Сарикамишем турецька армія зазнала страшних втрат через морози, погане постачання та прорахунки командування.
Одночасно турецькі сили намагалися просунутися через Синайську пустелю до Суецького каналу — ключової транспортної артерії Британської імперії. Але й ця операція завершилася невдачею. Османська армія не змогла прорвати британську оборону та відступила.
Попри поразки, ці кампанії все ж допомогли Німеччині. Росія була змушена тримати значні сили на Кавказі, а Велика Британія — перекидати війська до Єгипту та Месопотамії. Таким чином Османська імперія виконала стратегічне завдання Берліна: відволікла сили Антанти від головних фронтів у Європі.
Наслідки вступу Туреччини у війну
Вступ Османської імперії у Першу світову війну мав величезні наслідки для всього світу. Закриття Дарданелл серйозно ускладнило постачання Росії від союзників. Саме це згодом стало однією з причин Дарданелльської операції та висадки союзників у Галліполі 1915 року.
Для самої Османської імперії війна виявилася фатальною. Багаторічні бої виснажили економіку, спричинили голод і масові людські втрати. Після поразки Центральних держав імперія фактично розпалася. На її уламках виникла сучасна Туреччина під керівництвом Мустафи Кемаля Ататюрка.
Данило Ігнатенко
