На початку Першої світової війни Італія формально входила до Троїстого союзу разом із Німеччиною та Австро-Угорщиною. Проте Рим не поспішав вступати у конфлікт на боці своїх союзників. Італійське керівництво вважало, що війна Австро-Угорщини проти Сербії мала наступальний характер, а отже, не підпадала під умови оборонного союзу. Водночас у країні дедалі сильніше звучали націоналістичні вимоги повернути землі з італійським населенням, які залишалися під владою Габсбургів.
Саме тому Велика Британія, Франція та Російська імперія спробували використати італійські амбіції у власних інтересах. 26 квітня 1915 року сторони підписали таємний Лондонський договір. Антанта пообіцяла Італії значні територіальні здобутки після перемоги: Трентіно, Трієст, Південний Тіроль, Істрію, Горіцію та частину Далмації. Для багатьох італійців це виглядало як шанс завершити національне об’єднання країни.
23 травня 1915 року Італія офіційно оголосила війну Австро-Угорщині. Відкрився новий фронт Першої світової війни — один із найважчих через гірський рельєф та суворі природні умови.
Альпи як поле бою
Італійський фронт суттєво відрізнявся від Західного фронту у Франції чи Східного фронту в Галичині. Значна частина бойових дій проходила у високогір’ї Альп, де солдатам доводилося воювати не лише з противником, а й із морозами, лавинами та нестачею постачання.
Головнокомандувач італійської армії генерал Луїджі Кадорна вирішив завдати основного удару на сході, у районі річки Ізонцо. Саме тут проходила відносно доступна ділянка між Адріатичним морем та Юлійськими Альпами. Кадорна сподівався прорвати австро-угорську оборону та просунутися до Трієста.
Проте ситуація виявилася значно складнішою. Італійська армія зіткнулася з добре укріпленими позиціями противника. Австрійці займали панівні висоти, а кожен наступ італійців перетворювався на криваву атаку проти кулеметів та артилерії.
Битви на Ізонцо — символ виснаження
Уже влітку 1915 року фронт на Ізонцо став місцем запеклих боїв. Перша битва розпочалася 23 червня. Італійці намагалися прорвати оборону Австро-Угорщини, але зазнали величезних втрат. Попри це, Кадорна продовжував наступальну стратегію.
Протягом 1915 року відбулося чотири масштабні битви на Ізонцо. Жодна з них не принесла вирішального успіху. Лінія фронту майже не змінювалася, зате кількість загиблих і поранених стрімко зростала. Італійська армія втратила близько 280 тисяч солдатів лише за перші кампанії.
Особливо драматичним було те, що війна швидко набула позиційного характеру. Солдати місяцями жили в окопах серед скель та холодних гірських схилів. Вода затоплювала траншеї, а артилерійські обстріли руйнували вузькі дороги постачання. Часто армії більше втрачали через погодні умови, ніж у боях.
Австро-угорські війська на цьому фронті проявили надзвичайну стійкість. Якщо на Східному фронті вони нерідко відступали під тиском російської армії, то в Альпах оборона трималася впевнено. Гірська місцевість давала перевагу захисникам, і кожна італійська атака коштувала величезної ціни.
Австрійський наступ у Трентіно
Навесні 1916 року ініціативу несподівано перехопила Австро-Угорщина. У травні австрійські війська розпочали великий наступ із району Трентіно в напрямку Азіаго. Метою операції був прорив до Венеціанської рівнини та удар у тил італійському фронту на Ізонцо.
Для Італії ситуація стала критичною. Існувала реальна загроза масштабної катастрофи. Австрійські частини просувалися через гірські проходи, а італійська армія змушена була терміново перекидати резерви.
Зрештою наступ вдалося зупинити. Контратаки італійців у червні 1916 року частково повернули втрачені території, хоча значна частина позицій залишилася за австрійцями. Бої в районі Азіаго продемонстрували, наскільки небезпечним був гірський фронт, де навіть локальний прорив міг змінити всю стратегічну ситуацію.
Перемога в Горіції та нові втрати
У серпні 1916 року італійська армія провела шосту битву на Ізонцо. Після тривалих і виснажливих боїв їй вдалося захопити місто Горіція — один із небагатьох помітних успіхів Італії у перші роки війни.
Перемога мала велике пропагандистське значення. У Римі її подавали як доказ того, що жертви не були марними. Проте стратегічно ситуація залишалася майже незмінною. Фронт усе ще проходив уздовж Ізонцо, а обидві сторони продовжували виснажливу позиційну війну.
28 серпня 1916 року Італія також оголосила війну Німеччині, остаточно закріпивши себе серед держав Антанти. Але навіть це не змінило становища на фронті. Протягом наступних місяців італійці здійснили ще кілька наступів, які не дали значних результатів.
Ціна італійської кампанії
До кінця 1916 року Італія втратила близько 500 тисяч солдатів убитими, пораненими та зниклими безвісти. Це було вдвічі більше, ніж втрати Австро-Угорщини на цьому напрямку. Попри численні наступи, фронт залишався майже незмінним.
Італійська кампанія стала одним із найяскравіших прикладів виснажливої війни на знищення, характерної для Першої світової. Генерали продовжували кидати війська у фронтальні атаки, навіть коли було очевидно, що сучасна артилерія та кулемети роблять прорив практично неможливим.
Данило Ігнатенко
