Чак — один із найшанованіших богів у релігії давніх майя, якого вважали повелителем дощу, блискавки та грому. Його культ був надзвичайно поширений, особливо на території сучасного Юкатану в Мексиці, де сільське господарство залежало від сезонних опадів. Згідно з уявленнями майя, саме Чак керував хмарами, приносив дощ і забезпечував родючість землі, тому його образ був тісно пов’язаний із життям і виживанням громади.
У класичну епоху (приблизно 250–900 роки н. е.) Чака зображували як могутнє божество з виступаючими іклами, великими круглими очима та характерним носом, який нагадував хоботок. Такий вигляд символізував як силу грози, так і мінливу природу води — життєдайну та водночас руйнівну. У мистецтві майя його часто зображували з посудиною для води або з блискавками в руках, що символізували його владу над стихією.
Чотири Чаки та сторони світу
Як і інші головні божества пантеону майя, Чак мав чотири іпостасі, відомі як Чаки. Кожен із них відповідав певній стороні світу та кольору:
- Білий Чак — північ,
- Червоний Чак — схід,
- Чорний Чак — захід,
- Жовтий Чак — південь.
Ця система відображала світогляд майя, де космос сприймався як гармонійна структура, побудована за принципом рівноваги між чотирма напрямками. У ритуалах викликання дощу жерці зверталися до всіх чотирьох Чаків, аби забезпечити достаток води й родючість полів.
Чак Мул і культ жертвопринесень
У посткласичну добу (приблизно 900–1500 роки н. е.) у культі Чака з’явилися нові форми поклоніння. Саме тоді в архітектурі та скульптурі з’являються знамениті лежачі фігури — Чак Мули, які стояли біля входів у храми або на платформах для жертвопринесень. Найвідоміші з них знайдено в Чичен-Іці, зокрема в храмі воїнів.
Фігури Чак Мула зображають напівлежачу людину, яка тримає на грудях чашу або блюдо для жертв. Археологи вважають, що в ці чаші клали дари богам від їжі до людських сердець. Саме в Чичен-Іці культ дощу поєднався з ритуалами жертвопринесень, де жертв кидали у священний сенот — природне озеро, що вважалося входом у підземний світ.
Жерці, які брали участь у цих обрядах, отримали ім’я чаки — на честь самого бога. Вони тримали руки та ноги жертв під час церемонії, виконуючи священну місію забезпечення дощу та врожаю.
Після приходу іспанських конкістадорів культ Чака, як і інші елементи релігії майя, зазнав змін. Християнські місіонери намагалися замінити давніх богів святими, тому образ Чака поступово ототожнювався з християнськими постатями, які мали зв’язок із водою, грозою чи небом. У народній уяві він іноді набував вигляду святого, що їздить верхи на коні, символізуючи небесну силу.
Чак не був лише богом дощу — він уособлював саму ідею циклічності життя. Його грім нагадував про силу природи, а дощ символізував оновлення світу. У цьому божество майя перегукується з іншими водними богами давніх цивілізацій, наприклад, з Тлалоком у ацтеків чи Посейдоном у греків.
Данило Ігнатенко
