Кампанія 1800 року в Північній Італії стала одним із найризикованіших і водночас найяскравіших епізодів наполеонівських війн. На початку весни становище Франції було критичним. Австрійські війська під командуванням генерала Міхаеля фон Меласа утримували стратегічну ініціативу, тоді як французькі сили були розпорошені. Особливо загрозливою була ситуація на півдні: армія Андре Массени опинилася в облозі в Генуї, а корпус Луї-Габріеля Суше змушений був відступити до річки Вар.
У цих умовах Перший консул Наполеон Бонапарт ухвалив нестандартне рішення — здійснити стрімкий перехід через Альпи та вдарити по тилу австрійців. Це рішення мало не лише військовий, а й психологічний ефект, адже австрійське командування не очікувало настільки сміливого маневру.
Перехід через Альпи
У травні 1800 року резервна армія чисельністю близько 35 тисяч осіб розпочала складний перехід через Великий перевал Сен-Бернар. Війська були погано забезпечені, а транспортування артилерії через гірські перевали стало справжнім інженерним викликом. Гарматні стволи доводилося перевозити на спеціально сконструйованих санях, що значно уповільнювало рух.
Перехід тривав з 14 по 25 травня і завершився успішно. Французькі сили несподівано з’явилися в тилу австрійської армії. Паралельно генерал Жан Віктор Моро мав підтримати операцію через перевал Сен-Готард, однак із запланованих 25 тисяч він зміг виділити лише 15 тисяч, і лише 10 тисяч реально приєдналися до Бонапарта.
Падіння Генуї і зміна оперативної ситуації
4 червня Массена був змушений капітулювати в Генуї після тривалої облоги. Здавалося б, це була значна перемога австрійців. Проте стратегічне значення цього успіху було швидко нівельоване. Вихід французької резервної армії в тил противника поставив австрійців у складне становище.
Корпус Суше, який раніше відступав, тепер отримав можливість завдавати ударів по ослаблених комунікаціях ворога. Таким чином, ініціатива поступово переходила до французів.
Битва при Маренго
14 червня 1800 року відбулася вирішальна битва при Маренго. Через серію помилок у розгортанні військ Бонапарт опинився в небезпечному становищі. Його армія чисельністю близько 22 тисяч осіб і лише 14 гармат протистояла австрійським силам у 30 тисяч солдатів і понад 100 гармат.
Початковий етап бою складався не на користь французів: вони відступали, а ситуація наближалася до катастрофи. Однак вирішальну роль відіграло повернення генерала Луї Дезе, який поспішно прибув із підкріпленням. Його атака з приблизно 6 тисячами солдатів зупинила австрійський наступ.
Кульмінацією стала кавалерійська атака Франсуа-Крістофа Келлермана, яка вдарила у фланг австрійців і спричинила їхній розгром. Проте перемога далася дорогою ціною — Дезе загинув на полі бою.
Наслідки перемоги і політичний ефект
Вже наступного дня, 15 червня, Мелас погодився на капітуляцію. Австрійські війська зобов’язалися залишити значну частину Північної Італії на захід від річки Мінчо. Хоча умови були відносно м’якими, вони означали стратегічну поразку Австрії.
Попри цей успіх, Франція ще не мала достатньо сил для остаточного домінування в регіоні. Уже 20 червня імператор Франц II уклав нову угоду з Великою Британією, що свідчило про продовження конфлікту на ширшому європейському рівні. Питання контролю над Мальтою також стало частиною геополітичної гри: острів зрештою опинився під владою британців.
Данило Ігнатенко
