Шанкара (приблизно 700–750 рр. н.е.) — один із найвизначніших філософів і теологів Індії, засновник школи адвайта-веданти, яка стала основою для багатьох сучасних течій індійської думки. Його вчення про недуалізм, що ґрунтується на ідеї єдиної вічної реальності (брахману) та ілюзорності множинності, залишається актуальним і в наш час.
Історичні джерела про життя Шанкари обмежені та суперечливі. Існує понад 11 біографічних творів, написаних через кілька століть після його смерті, які містять легендарні оповіді. Науковці досі не мають точних даних щодо дати народження Шанкари. Раніше вважалося, що він народився у 788 році, проте сучасні дослідження вказують на період між 700 та 750 роками. Місцем народження вважається село Каладі в штаті Керала, розташоване на річці Періяр.
Згідно з традицією, Шанкара народився в родині брахманів Намбудірі. Його батько, Шивагуру, помер рано, що спонукало Шанкару до аскетичного життя. Незважаючи на опір матері, він став саньясином (аскетом) і почав вивчати філософію під керівництвом свого вчителя Говінди, учня відомого філософа Гаудапади. Гаудапада, автор праці “Мандук’я-каріка”, значно вплинув на формування поглядів Шанкари, особливо через ідеї буддизму Махаяни, які простежуються в його роботах.
Філософські погляди та вплив
Шанкара відомий своїми коментарями до ключових текстів веданти: Брахма-сутри, Упанішад та Бхагавад-гіти. Його філософія адвайта-веданти ґрунтується на ідеї єдиної реальності — брахману, який є вічним і незмінним. Усе, що ми спостерігаємо у світі, — це лише ілюзія (майя), що приховує істинну природу реальності.
Шанкара активно сперечався з представниками інших філософських шкіл, зокрема з філософами мімамси, які наголошували на важливості ведичних ритуалів. Він стверджував, що знання про брахман є єдиним шляхом до звільнення (мокші). Його дискусії з філософом Манданою Мішрою стали одними з найвідоміших епізодів у його біографії.
Подальше життя та діяльність
Шанкара подорожував Індією, поширюючи своє вчення серед саньясинів та інтелектуалів. Він заснував чотири монастирі (матхи) у Шрінгері, Пурі, Двараці та Бадарінатху, які стали центрами вивчення адвайта-веданти. Ці монастирі, ймовірно, були організовані за зразком буддійських віхар, що свідчить про взаємодію між різними релігійними традиціями.
Шанкара також відомий своїми численними творами, написаними санскритом. Серед них — коментарі до Брахма-сутри, Упанішад та Бхагавад-гіти. Його стиль письма відрізняється ясністю, глибиною та аналітичним підходом. Хоча багато творів, що приписуються Шанкарі, є спірними, його “Брахма-сутра-бхашья” вважається шедевром філософської думки.
Шанкара зробив значний внесок у відродження ортодоксального брахманізму, незважаючи на популярність буддизму та джайнізму в його епоху. Його вчення про не дуалізм стало основою для розвитку адвайта-веданти, яка залишається однією з провідних філософських шкіл Індії.
Данило Ігнатенко
