Гійом Аполлінер (26 серпня 1880, Рим — 9 листопада 1918, Париж) належить до найвпливовіших постатей у французькій літературі початку ХХ століття. Він став одним із провідних творців авангардної культури, які змінили напрям розвитку поезії, відкривши шлях новим формам мислення й художнього вислову. За коротке життя Аполлінер зумів охопити майже всі новаторські течії свого часу — від символізму до кубізму й раннього сюрреалізму.
Поет народився в родині польської емігрантки та італійського офіцера. Своє походження він приховував, уникаючи обговорення сімейної історії. Дитинство минуло нерівно, і фактично з юних років Аполлінер був наданий самому собі. У двадцятирічному віці він переїхав до Парижа, де швидко занурився в богемне середовище, знайомство з яким стало важливим поштовхом для зростання його літературних амбіцій.
Подорож до Німеччини та формування поетичного голосу
Кілька місяців, проведених у Німеччині у 1901 році, стали переломним етапом. Аполлінера глибоко вразили природа та легенди Рейнської області. У його віршах згодом з’явилися образи лісів, міфологічні мотиви та особлива меланхолія, що поєднувала романтичний настрій із модерною поетичною технікою.
Під час подорожі він закохався в молоду англійку, яку навіть намагався розшукати в Лондоні. Невдале кохання стало основою для вірша «Chanson du mal-aimé» — одного з найвідоміших текстів раннього Аполлінера.
Паризький період та коло художників-авангардистів
Повернувшись до Парижа, Аполлінер швидко став помітною фігурою серед письменників і художників. Він відвідував паризькі кафе, що були центрами інтелектуального життя, і зблизився з митцями, які згодом сформують ядро європейського авангарду: Морісом де Вламенком, Андре Дереном, Раулем Дюфі та Пабло Пікассо.
Поет став одним із перших популяризаторів живопису Анрі Руссо, а також африканської скульптури, на яку звернув увагу широкої аудиторії. Спільно з Пікассо він розробляв засади кубістичної естетики для літератури, прагнучи надати слову ті самі свободи, які живописці отримали через розрив із традиційною перспективою.
У 1913 році він опублікував працю «Les Peintres cubistes», що стала одним із перших теоретичних обґрунтувань кубізму.
Ранній творчий доробок
До появи його основної збірки — «Алкоголі» — Аполлінер видав кілька цікавих експериментальних творів.
«L’Enchanteur pourrissant» (1909)
Поетична проза у формі діалогу між Мерліном та Вівіан. Твір поєднує міф і модерністську символіку.
«L’Hérésiarque et Cie» (1910)
Збірка оповідань, що коливаються між фантазійністю та гротеском. У цих текстах Аполлінер демонструє новий погляд на реальність і взаємини людини з власною уявою.
«Le Bestiaire» (1911)
Серія чотиривіршів із іронічними та часом філософськими характеристиками тварин, оформлена з використанням манірної, майже класичної стилістики.
«Алкоголі»: новаторська збірка, що змінила французьку поезію
У 1913 році виходить збірка «Алкоголі», яку вважають головним шедевром Аполлінера. У ній він поєднав автобіографічні мотиви, урбаністичні образи, фрагментарність сучасного світу, ритмічну свободу та сміливі асоціації.
Особливою рисою збірки стала відмова від розділових знаків, що дозволило тексту «дихати» вільніше й наблизило поезію до музичного ритму. Аполлінер змінював форму від класичних олександринів до коротких неримованих рядків, створюючи відчуття внутрішнього руху.
Війна, поранення та пізня творчість
Початок Першої світової війни спонукав Аполлінера вступити до французької армії. У 1916 році він отримав тяжке поранення в голову та був демобілізований. Повернувшись до Парижа, поет продовжив творчу діяльність, хоча стан здоров’я вже був підірваний.
У цей період він опублікував «Поета вбито» (1916) — алегоричний твір про долю митця в часи руйнівних катаклізмів.
«Каліграми»: поезія як зображення
Остання за життя збірка Аполлінера — «Каліграми» (1918). У ній він поєднав текст і графічну форму, розміщуючи вірші так, щоб вони утворювали силуети предметів: гармат, хмар, пляшок, журавлів. Така техніка стала першим великим кроком до поетичної візуальності, яку згодом активно розвиватимуть у ХХ столітті.
Тематика збірки охоплює військові переживання, образи фронту та нові романтичні мотиви.
У 1917 році на сцені поставили його п’єсу «Мамочки Тіресія», яку сам Аполлінер назвав «сюрреалістичною». Саме це слово — sur-réaliste — він вжив одним із перших, фактично передбачивши появу сюрреалізму.
9 листопада 1918 року він помер від ускладнень після зараження іспанським грипом. Смерть поета збіглася з останніми днями Першої світової війни.
Технічні нововведення та значення творчості
Аполлінер став одним із найважливіших реформаторів поетичної мови. Його внесок включає:
- пошук нових ритмів і форм;
- експериментальну відмову від пунктуації;
- створення каліграм, де текст стає графічним образом;
- близькість до кубізму та підготовку ґрунту для сюрреалізму;
- розвиток теми сучасності як повноправного поетичного простору.
Його поезія поєднала інтелектуальний експеримент із глибоким ліризмом, зберігши емоційність навіть у найрадикальніших формах.
Гійом Аполлінер залишив глибокий слід у культурі ХХ століття. Він уплинув на розвиток поезії, театру, критики, а також став провідником ідей, які згодом визначать авангард європейського мистецтва. Його творчість і сьогодні залишається прикладом сміливого експерименту та художнього оновлення.
Данило Ігнатенко
