Феодалізм

Феодалізм був провідною системою в європейських середньовічних суспільствах 10-13 століть, де соціальна ієрархія базувалася на місцевому адміністративному контролі та розподілі земель на феоди.

У феодальній системі землевласник (лорд) надавав феод разом із обіцянкою військового та правового захисту в обмін на плату від особи, яка його отримувала (васал). Оплата васала лорду зазвичай полягала у феодальній службі, яка могла бути військовою або здійснюватися через регулярну оплату продукцією чи грошима. І лорд, і васал були вільними людьми, і феодалізм зазвичай не охоплював відносини між невільним селянством (кріпаками або вілеїнами) та особою вищого соціального рангу, на землі якої вони працювали.

Термін «феодалізм» часто використовується в історичних текстах, проте вчені не мають єдиної думки щодо його значення. Цей термін почали застосовувати до європейського середньовічного суспільства з 16 століття і пізніше до інших культур, таких як Китай у період Чжоу (1046-256 до н.е.) та Японія у період Едо (1603-1868). Середньовічні люди не використовували цей термін. Крім того, феодальна система варіювалася в різних європейських країнах і епохах через відмінності в законах і звичаях, що робить її узагальнене застосування складним. Тому багато істориків вважають, що термін «феодалізм» має обмежене значення для аналізу середньовічних суспільств.

На вершині суспільної піраміди стояв монарх, як приклад можна згадати Вільгельма Завойовника (1066-1087), який вважав усі землі Англії своєю власністю. Він міг передавати земельну ділянку (без фіксованого розміру) дворянину, який обіцяв бути його васалом, зобов’язуючись вірно служити, коли це знадобиться. Це створювало особистий зв’язок, де основною службою була військова. Васал міг виконувати бої в армії монарха або захищати активи. Іноді пропонувалася грошова оплата, яку монарх використовував для оплати найманих солдат. Васал мав доходи від землі, владу над її мешканцями і право передавати такі права своїм спадкоємцям.

Дворяни, відомі як васали-сюзерени, що отримали земельні ділянки, часто передавали їх частини в суборенду васалам-орендарям. Ці орендарі зазвичай виконували військову службу або сплачували частку від доходу від орендованої землі. Угода зобов’язувала їх присягнути на вірність своєму феодалу в обмін на захист. Цей захист включав як військову допомогу, так і правову підтримку в судах. В інших відносинах власники невідчужуваної власності мали зобов’язання перед вищим місцевим лордом, але не передбачалася передача землі у власність.

Феодальна система мала статус-кво, оскільки контроль над землею вимагав військової служби і земля використовувалася для фінансування цієї служби. Це призвело до вічного розриву між земельною аристократією та тими, хто обробляв землю, які можуть бути вільними чи невільними робітниками. Кріпаки становили переважну більшість населення і працювали без оплати на землі, що належала чи орендувалася іншими. Вони не могли залишити маєток, у якому працювали, і їх часто розглядали як рабів. Термін «феодалізм» зазвичай застосовується до відносин між лордами та васалами, а не до селян. Відносини між кріпаком і землевласником або орендарем відомі як маноріальна система.

Данило Ігнатенко

Поділитися з друзями
портал Wake Up Media
Додати коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.