Цернуннос — одне з найзагадковіших божеств кельтської релігії, відоме як «рогатий бог» або «володар диких тварин». Його культ охоплював значну частину кельтського світу, від Галлії до Британських островів, і втілював у собі уявлення про зв’язок людини з природою, родючістю та циклом життя.
Ім’я «Цернуннос» походить від кельтського cernu- — «ріг» або «рогатий». Ця символіка рогів мала глибоке сакральне значення, вони уособлювали силу, мужність, могутність природи та її відновлення.
Образ божества зазвичай зображував чоловіка з оленячими рогами, який сидить у позі лотоса. Його оточували звірі — олень, бик, кабан, а також змій із баранячими рогами, який іноді виступав самостійним божеством. Цей змій уособлював таємничі сили підземного світу, що перебувають у вічній взаємодії з природою живих істот.
Атрибути та культ
Цернуннос зображався з торком — священною шийною прикрасою, яку носили кельтські боги та герої. Торк символізував божественну владу, шляхетність і зв’язок із сакральним світом. На деяких зображеннях бог тримає торк у руці, даруючи його людям або богам, що вказує на його роль як посередника між світом природи і світом духів.
Найдавніші зображення Цернунноса походять із Валь-Камоніки на півночі Італії, території, що перебувала під кельтським впливом приблизно з IV століття до н. е. Одним із найвідоміших артефактів є Гюндеструпський котел — срібна посудина, знайдена в Ютландії (сучасна Данія), датована I століттям до н. е. На ній Цернуннос представлений у центрі композиції, оточений тваринами та з торком у руці — образ, що підкреслює його владу над силами природи.
Релігійне значення
У кельтській традиції Цернуннос виступав богом плодючості, багатства, тваринного світу і циклів відродження. Його часто вважали покровителем лісів, мисливців і пастухів. Як «володар диких звірів», він уособлював гармонію між людиною і природою, між життям і смертю.
Його культ був особливо поширений у Галлії, Британії та, можливо, Ірландії.
Християнська інтерпретація
З поширенням християнства культ Цернунноса поступово занепав. Церква активно виступала проти язичницьких вірувань, а рогата символіка божества була переосмислена в негативному ключі. Роги Цернунноса почали асоціюватися з образом Сатани, що призвело до використання його іконографії як символу Антихриста у середньовічних християнських рукописах.
Попри це, образ рогатого бога не зник із європейської культури. У фольклорі та народних традиціях він продовжував існувати під різними іменами — як дух лісу, бог родючості або охоронець тварин. У сучасних неоязичницьких рухах Цернуннос знову шанується як символ природи, родючості та відновлення життя.
Данило Ігнатенко
