Острів Закінф (грец. Ζάκυνθος), розташований у західній частині Греції, є найпівденнішим і третім за розмірами серед Іонічних островів. Завдяки своєму географічному положенню, складній геоморфологічній структурі та багатій історико-культурній спадщині, Закінф посідає важливе місце в природному й соціально-економічному ландшафті Греції
Географічне розташування та природні умови
Закінф розташований у Іонічному морі, поблизу західного узбережжя Пелопоннесу. Разом із невеликими островами Строфади на півдні він утворює окремий дімос (муніципалітет) та периферіакі енотіта (регіональну одиницю) в складі периферії Іонічні острови.
Територія острова має складну топографію. Центр займає родюча рівнина, яка обмежена з заходу вапняковими пагорбами з численними карстовими формами — проваллями, печерами й стрімкими морськими скелями. Найвища точка — гора Врахіонас (756 м). На півдні острова розташована глибока затока з високими скелями, що створює унікальний ландшафтний комплекс. Східна частина острова межує з невисоким хребтом пагорбів, які поступово спускаються до моря.
Історичний контекст
За свідченням Фукідіда, в V ст. до н.е. Закінф був колонізований ахейцями з Пелопоннесу. Протягом Пелопоннеської війни острів відігравав важливу стратегічну роль і декілька разів змінював політичну приналежність. Римляни остаточно анексували острів у 211 та 191 роках до н.е., щоб не допустити його приєднання до Ахейської ліги.
У Середньовіччі острів неодноразово зазнавав нападів варварських племен, включаючи вандалів і сарацинів. У 1185 році острів потрапив до рук норманського флотоводця Маргарито з Бріндізі. У XIII–XV ст. острів перебував під контролем родів Орсіні та Токкі, а з 1485 року — під владою Венеційської республіки. Після падіння Венеції у 1797 році він перейшов до Франції, а згодом до Британської імперії, ставши частиною британського протекторату Іонічних островів (1815–1864). У 1864 році Закінф, разом з іншими Іонічними островами, був офіційно переданий Греції.
Економічна діяльність
Острів має сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва, особливо в центральних рівнинних районах. Основні культури — виноград (для виробництва вина), смородина, оливки та інші плодові дерева. Оливкова олія та сушена чорна смородина є традиційними експортними товарами острова.
Серед інших важливих галузей економіки — туризм, що значно зріс у другій половині XX століття завдяки природній красі, м’якому клімату та історичним пам’яткам. Також розвинуте рибальство та дрібне ремесло.
Острів неодноразово зазнавав сильних землетрусів, зокрема в 1514, 1893 та 1953 роках. Найбільш руйнівним був землетрус 1953 року, після якого значну частину інфраструктури було відбудовано майже з нуля.
Культурне та духовне життя
Столиця острова — місто Закінтос — розташована на східному узбережжі на місці античного поселення. Архітектура міста поєднує венеційські, неокласичні та сучасні стилі, адаптовані до умов сейсмічної небезпеки.
Острів має глибокі культурні традиції. У новітній історії він став осередком грецького відродження, що виявлялося в літературі, мистецтві та освіті.
Данило Ігнатенко
