Йоркський собор є однією з найвеличніших готичних споруд Європи та наймасштабнішим середньовічним собором Англії. Його архітектурна грандіозність, духовна значущість і художнє багатство роблять його не лише символом Йорка, а й національним надбанням Великої Британії.
Історичне коріння
Місце, на якому сьогодні височіє собор, має надзвичайно глибоке історичне коріння. Ще в римські часи тут розташовувався Еборакум — головна військова база та адміністративний центр північної Британії. Саме під головною вежею сучасного собору археологи виявили рештки римської штаб-квартири.
У 627 році тут було зведено невеличку дерев’яну церкву, в якій відбулося хрещення короля Едвіна Нортумбрійського — подія, що стала вирішальним кроком у християнізації Англії. Згодом на її місці виникла кам’яна будівля, яка пережила численні перебудови, руйнування та відродження. У 1069 році нормани, а згодом у 1075 — данці, зруйнували англосаксонський храм. Це стало поштовхом до зведення нового, монументального собору.
250 років творення шедевру
Нову еру в історії Йоркського собору відкрив архієпископ Вальтер де Грей, який у 1215 році ініціював амбітний проєкт будівництва. Перші трансепти було завершено до середини XIII століття, капітульний будинок з’явився у 1290-х, а центральний неф — у 1360 році. Повне завершення будівництва датується 1472 роком, коли відбулося освячення храму. Західні вежі стали символами завершеного шедевру, а з північної вежі досі лунає дзвін «Великого Петра», встановлений у 1845 році.
Арт-скарбниця середньовічної Британії
Собор вражає не лише своїми масштабами, а й художнім багатством. Він володіє найбільшою в Британії колекцією середньовічних вітражів, які виконані з тонким відчуттям світла, кольору та простору. Серед найвидатніших — «П’ять сестер» у північному трансепті та грандіозне Велике східне вікно, площа якого перевищує розмір тенісного корту. Це — найбільший збережений приклад середньовічного скління у світі.
Сила архітектури й символ віри
Архітектурно собор є класичним зразком англійської готики з елементами нормандського стилю. Його фасад, височенні арки, готичні склепіння, вежі й декоративні деталі є витонченим поєднанням монументальності та духовної легкості. Особливу атмосферу створює поєднання простору, світла й тиші — саме в цьому відчувається сакральний дух англіканської традиції.
Собор неодноразово зазнавав пошкоджень: пожежі 1829, 1840 та 1984 років серйозно зачепили окремі частини будівлі, проте завдяки реставраційним зусиллям його вдалося не лише відновити, а й зміцнити.
Данило Ігнатенко
