Мексиканська революція (1910–1920) залишається однією з найважливіших соціально-політичних трансформацій у Латинській Америці XX століття. Цей конфлікт, що почався як протест проти тридцятирічної диктатури Порфіріо Діаса, переріс у масштабну громадянську війну, яка кардинально змінила політичний ландшафт Мексики.
Передумови революції
На початку XX століття Мексика перебувала під владою Порфіріо Діаса, чий режим характеризувався централізацією влади, привілеями для земельної олігархії та іноземних інвесторів. Економічне зростання супроводжувалося соціальною нерівністю: селяни масово втрачали землі, а робітничий клас зазнавав експлуатації. Політичні репресії та відсутність демократії викликали невдоволення серед інтелігенції, середнього класу та незаможних верств населення.
У 1908 році Діас заявив про можливість демократичних змін, що спонукало Франсіско Мадеро, представника ліберальної еліти, висунути свою кандидатуру на президентських виборах 1910 року. Однак Діас відмовився від поступок, арештував Мадеро та сфальсифікував результати голосування. У відповідь Мадеро опублікував «План Сан-Луїс-Потосі», закликаючи до збройного повстання, яке розпочалося 20 листопада 1910 року.
Основні етапи революції
Перший етап революції (1910–1911) завершився поваленням Діаса. Повстанські загони на чолі з Паскуалем Ороско, Панчо Вільєю та Еміліано Сапатою атакували урядові війська. У травні 1911 року революціонери захопили Сьюдад-Хуарес, що змусило Діаса піти у відставку та втекти з країни.
Правління Мадеро (1911–1913) виявилося нетривким. Нездатність провести земельну реформу та соціальні зміни призвела до розколу серед його прихильників. Сапата, незадоволений повільними темпами перетворень, оголосив «План Аялу», вимагаючи повернення землі селянам. Консервативні кола, підтримувані США, також чинили опір. У лютому 1913 року генерал Вікторіано Уерта здійснив переворот, стративши Мадеро та встановивши диктатуру.
Період правління Уерти (1913–1914) супроводжувався жорстокими репресіями та зростанням опозиції. Конституціоналісти на чолі з Венустіано Каррансою, Панчо Вільєю та Альваро Обрегоном розгорнули широкомасштабну війну проти уряду. Втручання США (окупація Веракруса у 1914 році) послабило позиції Уерти, і в липні 1914 року він пішов у відставку.
Громадянська війна між революційними фракціями (1914–1917) стала найкривавішим етапом конфлікту. Карранса, Вілья та Сапата боролися за владу, але союз останніх двох виявився нестійким. У 1915 році Обрегон розгромив Віллу в битві під Селайєю, що дозволило Каррансі закріпитися при владі.
Наслідки революції
У 1917 році була прийнята нова конституція, яка закріпила:
- Аграрну реформу (розподіл землі серед селян).
- Права робітників (8-годинний робочий день, страйки).
- Обмеження впливу церкви та іноземного капіталу.
- Націоналізацію надра.
Проте повна реалізація цих принципів затягнулася на десятиліття. Революція закінчилася формально у 1920 році після вбивства Карранси та приходу до влади Обрегона.
Мексиканська революція стала відповіддю на соціальну несправедливість та авторитаризм. Вона призвела до створення сучасного мексиканського державного апарату, хоча її ідеали часто суперечили реальній політиці. Вплив революції відчувається в Мексиці донині, формуючи її національну ідентичність.
Данило Ігнатенко
