Кодзікі (з яп. «Записи давніх справ») — це основоположний культурний текст, який відкриває сакральне та історичне минуле Японії. Складений у 712 році н.е., він став першим письмовим свідченням японської міфології, релігії та соціального устрою, увібравши в себе багатовікову усну традицію, що до того часу існувала поза межами писемного канону. Разом із Ніхон Сьокі, цей текст формує духовне ядро синтоїзму та політичну легітимацію імператорської влади.
Усна традиція
На момент створення Кодзікі японське суспільство вже давно мало багату усну традицію міфів, переказів та ритуалів. Однак лише в VIII столітті, під впливом китайської моделі державності й письма, постає потреба в кодифікації цієї спадщини. Сам текст був записаний на замовлення імператорського двору та за участі придворного поета О но Ясумаро.
Китайські ієрогліфи, які тоді були єдиною формою писемності, використовувалися не як носії значення, а як фонетичні символи для передачі японської мови. Цей прийом — своєрідна адаптація чужої системи під власні культурні потреби — став фундаментом подальшого розвитку японської писемності, зокрема становлення кани.
Структура та зміст
Текст умовно поділяється на три частини:
Перша містить космогонічні міфи про створення світу, народження богів (камі), формування Японських островів, а також розповіді про божественне походження імператорського роду. Ця частина — міфологічна основа синтоїстського світогляду.
Друга описує легендарних імператорів і героїв, які поєднують божественне та людське начала.
Третя подає напівісторичні оповіді про імператорів, починаючи від Дзімму (першого імператора) до правління імператриці Суйко (628 рік).
Ця структура показує поступовий перехід від міфу до історії, що було важливим кроком у формуванні японської національної ідентичності.
Сакральний текст і духовна основа синтоїзму
Хоча Кодзікі не є канонічним релігійним текстом у звичному сенсі, значна частина синтоїстської думки базується саме на інтерпретації міфів, описаних у ньому. Через історії про Аматерасу (богиню сонця), Сусаноо (бога бурі), Ідзанагі та Ідзанамі (божественну пару-творців), у Кодзікі формулюється специфічне бачення світу, де божества тісно пов’язані з природними явищами, а релігія є не стільки системою догматів, скільки способом жити в гармонії з силами світу.
Упродовж тривалого часу Кодзікі залишався недооціненим через складність мови та конкуренцію з Ніхон Сьокі, написаним старокитайською мовою. Лише в XVIII столітті текст отримав нове життя завдяки вченому-классицисту Мотоорі Норінаґа.
Данило Ігнатенко
