Великорота акула (Megachasma pelagios) стала однією з найнесподіваніших іхтіологічних знахідок XX століття. Її перший екземпляр був випадково виявлений у листопаді 1976 року біля Гавайських островів, коли військовий корабель США витягнув дивну акулу з глибини близько 165 метрів. Ця знахідка спровокувала цілу низку питань: як такий великий вид міг залишатися непоміченим до кінця XX століття?
Протягом наступних 50 років науковці зафіксували лише близько 300 зустрічей з цим видом по всьому світу, що робить його одним із найрідкісніших представників акул. Більшість спостережень припадає на Тайвань, Філіппіни та Японію, що свідчить про їх концентрацію в західній частині Тихого океану.
Унікальна анатомія: еволюційний експеримент
Великорота акула – справжній еволюційний унікум. На відміну від інших фільтраторів, таких як китова акула або гігантська акула, вона має абсолютно інший механізм харчування:
– Її ротова порожнина вкрита світловипромінюючими фотофорами, які, ймовірно, приваблюють здобич у темряві.
– Зуби (до 50 рядів) занадто дрібні для жування, але, на думку вчених, можуть виконувати функцію “фільтра”, затримуючи планктон.
– Глотка має спеціальні слизові залози, які допомагають утворювати клейку масу для збору крилю та дрібних організмів.
Глибинні міграції: вертикальні подорожі
Однією з найцікавіших особливостей великоротої акули є її вертикальний міграційний цикл:
– Вдень вона опускається на глибину 120–1500 метрів, уникаючи хижаків.
– Вночі піднімається до поверхні (15–30 метрів), де концентрується планктон.
Цей ритм пов’язаний із рухом океанічних течій та розподілом світла. Вчені припускають, що акула використовує біолюмінесценцію як приманку для здобичі, але точний механізм залишається загадкою.
Репродукція: жорстокий старт життя
Розмноження великоротої акули – одна з найбільших таємниць. Відомо, що:
– Це яйцеживородний вид, але на відміну від інших акул, ембріони поїдають не лише неопліднені яйця, а й менших братів і сестер.
– Самки народжують 1–2 дитинчат за раз, але вони вже досягають 1,5–2 метрів при народженні.
– Статева зрілість настає при 4–5 метрах, що робить цей вид вразливим до перелову.
Людина та великорота акула: міфи та реальність
Через свою рідкісність ця акула майже не взаємодіє з людиною. Однак у 2010-х роках кількість випадкових виловів зросла, особливо в Азії.
– У 2019 році на Філіппінах рибалки виловили 5-метрову самку, що викликало резонанс серед морських біологів.
– У 2022 році японські вчені вперше зафіксували на відео живого великорота біля узбережжя Окінави.
Загрози та майбутнє виду
Хоча МСОП класифікує великоротої акулу як вид із найменшим ризиком, її майбутнє викликає занепокоєння:
– Глибинний тралінг руйнує її природне середовище.
– Забруднення пластиком становить загрозу, оскільки акула може сплутати його з планктоном.
– Кліматичні зміни впливають на розподіл її основної здобичі – крилю.
Цей вид потребує постійного моніторингу та періодичних оцінок популяції.
Данило Ігнатенко
