Вавилонська вежа є однією з найвідоміших оповідей Старого Завіту. Її згадано в книзі Буття 11:1–9, де подано коротку, але символічну історію про будівництво міста й вежі на землі Шинаар (Шумер, або Вавилонія) після Всесвітнього потопу. Згідно з біблійною розповіддю, люди, об’єднані спільною мовою, вирішили збудувати місто з вежею, яка «дістає до небес», щоб здобути собі ім’я та уникнути розпорошення по землі. Цей акт був витлумачений як прояв гордині та самозвеличення людства.
У відповідь Бог зруйнував єдність, змішавши мови будівничих, зробивши їхнє взаєморозуміння неможливим. Через цю мовну плутанину вони не змогли завершити будівництво й розійшлися по всьому світу. Таким чином, оповідь у Бутті намагається пояснити походження різних мов та націй.
Етимологія і гра слів у біблійному тексті
У тексті Буття міститься своєрідна етимологічна інтерпретація назви «Вавилон». Її поєднують із дієсловом балал «змішувати», з якого походить вираз: «бо там Господь змішав мову всієї землі». Така гра слів є типовою для біблійної літератури й виконує дидактичну функцію, підкреслюючи божественне втручання в історичні події людства.
Насправді ж назва Бавел (вавилонською — Баб-ілу) означає «Брама Бога» і є справжнім семітським топонімом, який відображає релігійне значення міста Вавилон. Таким чином, біблійна етимологія є вторинною, створеною задля релігійної ідеї про покору людства перед волею Бога.
Історичне підґрунтя
Історія Вавилонської вежі, найімовірніше, відображає реальні архітектурні й релігійні практики Стародавньої Месопотамії. На території Шумеру й Вавилонії зводилися монументальні зиккурати, східчасті башти, які служили культовими спорудами. Найвідомішим зиккуратом був храм Етеменанкі («Дім основи неба й землі») у Вавилоні, присвячений богу Мардуку. Його фундамент імовірно слугував джерелом натхнення для біблійної легенди.
Зиккурати справляли враження гігантських споруд, що підносилися до неба, символізуючи зв’язок між земним і божественним світом. У пам’яті єврейських вигнанців у Вавилонії ці храми могли набути образу гордині й могутності язичницького суспільства. Саме ця паралель — між монументальністю храмів і намаганням «піднятися до небес» могла стати основою біблійного сюжету про Вавилонську вежу.
Ідеологічний підтекст і культурна інтерпретація
Розповідь про Вавилонську вежу є не лише поясненням походження мов, а й виразом глибокої теологічної ідеї. Вона демонструє, як людська єдність, позбавлена духовного смирення, може призвести до загибелі. Водночас вона стверджує, що різноманітність мов і культур є результатом божественного задуму, а не випадковості.
Ця історія також символізує межу між людським прагненням і божественною волею. Людство, що намагається досягти небес власними силами, втрачає єдність і змушене змиритися зі своєю обмеженістю. У біблійному контексті така розповідь виконує повчальну функцію, закликаючи до покори перед Богом.
Данило Ігнатенко
