Постаті Варавви в канонічних Євангеліях приділено небагато уваги, але його образ має величезне символічне та богословське значення. Відомо, що під час свята Песах римський прокуратор Юдеї Понтій Пілат мав звичай відпускати одного в’язня на вимогу народу. Цей звичай згадується у всіх чотирьох Євангеліях, і саме в цьому контексті з’являється постать Варавви — злочинця, якого натовп обирає замість Ісуса з Назарету.
У Євангелії від Матвія (27:16) Варавву описано як «відомого в’язня», у Марка (15:7) і Луки (23:19) — як учасника повстання, винного у вбивстві, а в Івана (18:40) — просто як розбійника. Спільною рисою є відсутність докладної інформації про його життя до чи після згаданої події, що перетворює Варавву на символ, відкритий до численних тлумачень.
Окремої уваги заслуговує аналіз імені Варавва. Згідно з арамейською етимологією, воно означає «син батька» (вар-абба) або навіть «син учителя» (вар-раббан), що могло свідчити про його походження з релігійного або лідерського середовища. Деякі давні джерела, зокрема Ориген, вказують на можливість того, що повне ім’я Варавви було Ісус Варавва. Якщо ця версія є достовірною, то вона надає додаткового драматизму сцені вибору перед Пілатом: народу пропонувалося звільнити одного з двох чоловіків на ім’я Ісус — одного, що проголошував царство любові й милосердя, та іншого — учасника насильницького спротиву окупантам. Такий паралелізм можна трактувати як глибоку теологічну алегорію про вибір між шляхом сили й революції та шляхом жертовності й спасіння.
Поява Варавви у кожному з Євангелій, попри короткість згадок, мала значний вплив на розвиток християнського розуміння провини за смерть Ісуса. У пізньоантичному й середньовічному християнстві сформувалася інтерпретація, згідно з якою саме єврейський народ колективно несе відповідальність за розп’яття Месії, що особливо підсилювалося цитатою з Матвія 27:25 — «Кров Його на нас і на дітях наших!». Цей фрагмент століттями використовувався як теологічне та емоційне виправдання антисемітизму, особливо в контексті релігійних переслідувань.
Богословське осмислення вибору натовпу
Факт вибору Варавви над Ісусом уособлює в євангельській теології глибинний антагонізм між земною владою та божественним спасінням. Сам акт вибору — між революціонером, що діє через насильство, і месією, який свідомо йде на хрест, — не є лише історичним епізодом, а має універсальне символічне значення. Багато християнських мислителів трактують його як екзистенційний вибір, що постає перед людством у всі часи: прийняти складний шлях духовного оновлення чи знову й знову обирати миттєве, але оманливе звільнення через силу.
У цій парадигмі Варавва перетворюється на дзеркало суспільних очікувань і страхів. Його звільнення — це не просто юридичний акт, а глибокий виклик релігійній свідомості: чи дійсно люди хочуть Месію, якого їм посилає Бог, чи вони шукають лише тих, хто відповідає їхнім уявленням про лідера, звільнення й справедливість. У цьому сенсі, Варавва — не лише історична постать, а метафора постійного вибору між вірою і страхом, між самопожертвою і політичною вигодою.
Данило Ігнатенко
