Літературна спадщина Есхіла охоплює близько дев’яноста п’єс, однак до сьогодні повністю збереглися лише сім трагедій. Попри це, вплив митця на формування грецької драми лишається фундаментальним. Есхіла вважають новатором, який перетворив ранню трагедію на мистецтво, здатне відтворювати складні психологічні та моральні конфлікти.
Найдавніша з його збережених п’єс — «Перси» (472 р. до н. е.). Вона вирізняється тим, що замість міфологічного сюжету оповідає про реальні події — поразку перського війська у битві при Саламіні. Есхіл створює трагедію, яка поєднує політичну рефлексію, уявлення греків про божественне втручання та драматичний ефект присутності свідка подій. Ця п’єса засвідчує прагнення драматурга осмислити воєнний досвід у художній формі.
До найвідоміших його творів належить «Семеро проти Фів» — завершальна частина трилогії про прокляття роду Лабдакідів. Це зразок суворої, напруженої трагедії, у якій Есхіл використовує образ державного корабля як наскрізний мотив. Він створює лаконічний та водночас динамічний сюжет, що розгортається довкола тем честі, влади та неминучості родової долі.
Трилогія «Орестея» (458 р. до н. е.) вважається вершиною його творчої майстерності. У трьох п’єсах — «Агамемнон», «Хоєфори», «Евменіди» — драматург розгортає масштабне дослідження злочину, відплати та встановлення правосуддя. Есхіл переходить від циклу кровної помсти до заснування цивілізованого суду у благословенні Афіни, підкреслюючи перехід від давніх сакральних структур до нової політичної культури Афін.
Формальні новації Есхіла були не менш важливими. Він першим увів на сцену другого актора, що дало змогу будувати діалогічну дію, а не обмежувати виставу монологами протагоніста та реакціями хору. Це революціонізувало драму й створило можливість для складніших сюжетів. Есхіл застосовував розвинену сценографію, обдумані костюми та ефекти, сам навчав хори танцю й співу, нерідко виступав як актор у власних постановках.
Стиль його трагедій упізнаваний за величною, насиченою метафорами мовою. Він вибудовує драматичну дію не лише через події, а й через систему провідних мотивів: світло й темрява, гнів, влада, пастка, політ хижих птахів. Ці повторювані образи створюють внутрішню музичність тексту та дозволяють вибудувати глибокий рівень символічного змісту.
Есхіл став першим, хто поєднав особисту трагедію героя зі складною темою взаємин людини, полісу та богів. Його твори виводять трагедію на рівень великої літератури, де духовні, політичні та моральні питання стають частиною спільного досвіду.
Данило Ігнатенко
