Страбон (бл. 64 р. до н.е. — після 21 р. н.е.) — один із найвідоміших географів та істориків античності, який став важливою фігурою у формуванні грецько-римського уявлення про відомий світ. Його фундаментальна праця «Географія» в 17 книгах — єдина географічна енциклопедія давнього світу, що повністю дійшла до нашого часу. Вона охоплює знання про землі та народи від Іспанії до Індії, від Британії до Ефіопії та Індійського океану, і є джерелом не лише з географії, але й з історії, етнографії, економіки та культури народів античності.
Життєпис і освіта
Страбон народився в місті Амасья, у Понті (територія сучасної Туреччини). Його родина мала знатне походження та була тісно пов’язана з династією Мітрідата VI Євпатора, ворога Риму. В юності він здобув класичну освіту — спершу під орудою Арістодема, наставника синів Помпея, а згодом у Римі, де його вчителями стали Тиранніон та Ксенарх — представники аристотелівської школи. Пізніше він зазнав впливу стоїчної філософії, особливо від філософа Афінодора, що був наближений до імператора Августа.
Історична діяльність
Першою великою працею Страбона була історична енциклопедія «Історичні нариси» у 47 книгах, яка охоплювала період з 145 р. до н.е. до 31 р. до н.е. — від завоювання Греції Римом до тріумфу Октавіана Августа. Ця праця майже повністю втрачена, окрім фрагментів, цитованих іншими авторами.
Найбільшою спадщиною Страбона стала «Географія» — праця, яка поєднала філософську методологію, критичний аналіз джерел та прагнення дати систематичний опис світу. Вона стала підсумком античного географічного знання, створеним на основі праць Артемідора, Полібія, Посейдонія, Гомера, а також власних подорожей Страбона.
У перших двох книгах Страбон визначає завдання географії, методи та критикує своїх попередників, особливо Ератосфена, підкреслюючи відсутність у нього практичного опису територій.
У наступних книгах (III–X) подається опис Європи, включно з Іберією, Галлією, Італією та Грецією. Останній розділ має особливу літературну вартість, оскільки ґрунтується на текстах Гомера, якого Страбон вважав «знавцем географії».
Книги XI–XVI описують Азію, Кавказ, Іран, Малу Азію, Індію, Месопотамію, Сирію, Палестину та Єгипет, а також Північну Африку. При цьому він не уникав опису незвичайних природних явищ — наприклад, вулканів Італії, приливів в Іспанії чи нафтових джерел на Євфраті.
Методологія та підхід
Попри те, що Страбон користувався численними джерелами, він не був сліпим компілятором. Його підхід включав ретельний аналіз достовірності, зіставлення, а також філософське осмислення причин природних та соціальних явищ. Оскільки він створював географію для державних діячів, а не математиків, він зосереджувався на практичних аспектах: описах ресурсів, кордонів, економіки, звичаїв та історичних обставин.
Страбон стояв на межі двох світів — елліністичного й римського, поєднуючи грецьку освіченість і римську практичність. Його «Географія» зберегла багато відомостей, які були безповоротно втрачені. Окрім того, він залишив унікальні описи таких регіонів, як Східна Європа та басейн Дніпра, які стали цінними для подальшої історичної науки.
Данило Ігнатенко
