Після блискавичного розгрому Польщі у вересні 1939 року Європа очікувала негайного масштабного зіткнення між Німеччиною та західними союзниками. Франція та Велика Британія вже оголосили війну Третьому рейху, однак наступні місяці стали періодом дивного затишшя. На Західному фронті майже не відбувалося великих бойових дій, хоча обидві сторони накопичували величезні сили. Саме тому журналісти й історики згодом назвали цей етап Другої світової війни «фальшивою війною».
Однак за зовнішньою тишею приховувалися глибокі стратегічні помилки, дипломатичні маневри та підготовка до однієї з наймасштабніших воєнних катастроф XX століття — падіння Франції у 1940 році.
Французька стратегія та ілюзія безпеки
Під час польської кампанії Німеччина залишила на західному кордоні лише близько 23 дивізій. Французька армія мала значно більші сили й теоретично могла завдати потужного удару по ослабленому Рейху. Головнокомандувач французьких військ генерал Моріс-Гюстав Гамелен пропонував розгорнути наступ через територію нейтральних Бельгії та Нідерландів. Такий план дозволяв використати чисельну перевагу французької армії на відкритій місцевості. Проте французьке політичне керівництво не наважилося порушити нейтралітет сусідніх держав. У результаті французькі війська здійснили лише обмежені операції вздовж франко-німецького кордону. Ці дії не дали значного результату, а після падіння Польщі французькі частини були відведені назад до оборонних позицій.
Основною опорою французької оборони залишалася Лінія Мажино — грандіозна мережа фортифікацій, створена після Першої світової війни. Французькі генерали були переконані, що німці знову підуть традиційним шляхом через рівнини Бельгії, як це сталося у 1914 році. Саме тому всі стратегічні плани будувалися навколо цієї ідеї.
Однак військове мислення французького командування залишалося надто консервативним. Воно спиралося на досвід окопної війни Першої світової та недооцінювало нову роль танкових з’єднань і мобільної війни.
План Манштейна і нова німецька тактика
Спочатку навіть німецьке командування планувало наступ через Бельгію. Але затримки через несприятливу погоду та сумніви генералів змусили шукати інші варіанти. Вирішальну роль у зміні німецької стратегії відіграв генерал Еріх фон Манштейн.
Манштейн запропонував надзвичайно ризикований, але геніальний план: головний удар мав пройти через Арденни — горбистий і лісистий регіон, який французи вважали практично непридатним для масованого наступу танків. Саме ця самовпевненість союзників стала однією з головних причин їхньої майбутньої поразки.
y=Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових силy=\text{Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових сил}y=Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових сил
Німецька стратегія фактично стала практичним втіленням концепції бліцкригу — блискавичної війни, де швидкість, координація авіації та танкових частин дозволяли проривати фронт і дезорганізовувати противника.
Скандинавський напрямок і боротьба за Норвегію
Поки Західний фронт залишався відносно спокійним, дедалі більшого значення набувала Скандинавія. Особливо важливою для Німеччини була шведська залізна руда, яку транспортували через норвезький порт Нарвік. Без цих поставок німецька військова промисловість могла зазнати серйозних проблем.
У британському уряді активно обговорювали можливість мінування норвезьких вод. Одним із головних прихильників цієї ідеї був Вінстон Черчилль, який тоді обіймав посаду першого лорда Адміралтейства.
Ситуація ще більше загострилася після контактів Гітлера з норвезьким політиком Відкуном Квіслінга — лідером пронацистського руху в Норвегії. Саме тоді в Берліні почали розробляти плани вторгнення до Скандинавії.
Німецьке керівництво дедалі більше переконувалося, що контроль над Норвегією має вирішальне значення для безпеки Рейху та для боротьби проти британського флоту в Північній Атлантиці.
«Фальшива війна» на морі
Хоча на суші великі бої майже не велися, на морі війна була значно активнішою. Особливо небезпечною стала діяльність німецьких підводних човнів. Уже восени 1939 року вони потопили британський авіаносець «Кураж» та лінкор «Роял Оук».
Основною ціллю німецьких субмарин було британське торгове судноплавство. Німеччина прагнула задушити Британію економічно, перерізавши морські шляхи постачання. За перші місяці війни підводні човни потопили понад сотню торгових суден.
Водночас і британці, і німці активно використовували морські міни, перетворюючи морські комунікації на смертельно небезпечні зони.
Загибель «Адмірала Графа Шпее»
Одним із найвідоміших епізодів початкового періоду війни стала історія німецького кишенькового лінкора Адмірал Граф Шпее.
Корабель діяв в Атлантиці та полював на британські торгові судна. За кілька місяців він потопив дев’ять кораблів, ставши серйозною загрозою для британської торгівлі.
13 грудня 1939 року біля гирла Ріо-де-ла-Плата німецький рейдер вступив у бій із британськими крейсерами. Після пошкоджень «Граф Шпее» прибув до порту Монтевідео в Уругваї. Британці тим часом поширили дезінформацію про наближення великих сил Королівського флоту.
Командир німецького корабля, не бажаючи безнадійного бою та загибелі екіпажу, наказав затопити судно неподалік від узбережжя. Цей епізод став важливим моральним успіхом Великої Британії та показав, що навіть потужні німецькі кораблі не могли почуватися безпечно в Атлантиці.
Перед бурею
Період між вереснем 1939 року та весною 1940-го часто сприймається як затишшя перед справжньою війною. Проте саме тоді були закладені основи майбутньої катастрофи Франції. Західні союзники переоцінили силу оборонної стратегії та недооцінили мобільність німецької армії.
Німеччина ж, навпаки, активно шукала нестандартні рішення й готувалася до нової форми війни. Уже в травні 1940 року план Манштейна продемонструє свою руйнівну ефективність, а Західна Європа стане свідком одного з найстрімкіших воєнних розгромів в історії.
Данило Ігнатенко
