Смерть Сократа — одна з найвідоміших подій в історії філософії, яка стала символом самопожертви в ім’я істини та переконань. У 399 році до нашої ери афінський філософ був засуджений до страти. Але що привело до цього рішення? Чому афінська демократія, що дала світові поняття свободи думки, прирекла на смерть одного з найглибших мислителів свого часу?
Сократ (близько 469 — 399 роки до нашої ери) був одним із засновників західної філософії, мислителем, який не залишив по собі жодного письмового твору. Усе, що ми знаємо про його життя і погляди, походить від його учнів, передусім Платона і Ксенофонта. Сократ ходив вулицями Афін і ставив запитання, змушуючи людей сумніватися у власних переконаннях. Його метод діалектичний, так званий сократівський метод полягав у послідовному постановленні запитань, які приводили до виявлення суперечностей у міркуваннях співрозмовника. Його цікавила не природа світу, а мораль, етика, справедливість, душа людини.
У 399 році до нашої ери Сократ постав перед судом. Його звинуватили в богохульстві, тобто в тому, що він не визнає богів, яких шанують у місті, та впроваджує нових божеств. Також йому закидали розбещення молоді, адже своїми філософськими розмовами він, за словами обвинувачів, підривав повагу до авторитетів, традиційних цінностей і афінських законів. Сократ не став захищатися, як звичайний обвинувачений. У своїй промові, відомій за діалогом Платона «Апологія», він пояснив, що виконує божественну місію: закликає афінян до морального вдосконалення. Він не просив помилування, а запропонував замість покарання нагородити його, як людину, яка служить місту.
Однак зрозуміти справжні причини вироку Сократу неможливо без урахування політичного контексту. На той час Афіни щойно вийшли з періоду глибокої кризи: програли Пелопоннеську війну, пережили коротке і жорстоке правління Тридцяти Тиранів, після чого було відновлено демократію. Дехто з учнів Сократа, зокрема Алківіад і Критій, були пов’язані з антиміськими змовами і авторитарною владою. Хоча сам Сократ прямо не підтримував жодної політичної сили, його незалежність і критика народного правління зробили його небажаною постаттю. Він викликав підозру й тривогу у відновленої демократії, що прагнула стабільності після потрясінь.
Після вироку Сократ мав право запропонувати альтернативу страти. Але він зухвало заявив, що заслуговує не покарання, а державне забезпечення, як людина, яка приносить користь громаді. Це викликало ще більшу неприязнь. Зрештою йому призначили смертну кару, отруєння цикутою, сильнодіючою рослинною отрутою, яка паралізує м’язи й призводить до зупинки дихання.
Останні години Сократа описані в діалозі Платона «Федон». Його учні зібралися біля нього, і він спокійно спілкувався з ними, розмірковуючи про безсмертя душі. Він випив отруту без страху, ліг, і, як описано у творі, його тіло поступово німіло, спочатку ноги, потім тулуб. Його останні слова були звернені до учня Критона: «Критоне, ми винні півня Асклепію, тож принеси жертву, не забудь». Асклепій — бог лікування, тому ці слова тлумачаться як символ того, що смерть для Сократа була зціленням, визволенням душі з тіла.
Смерть Сократа стала подією, яка глибоко вплинула на афінське суспільство та всю подальшу історію філософії. Сократ після смерті став символом вільної думки, людини, яка не підкорилася натовпу і не зреклася власної істини. Його приклад надихав філософів, релігійних діячів, митців. Саме через смерть Сократа Платон зневірився в демократії й заклав підвалини ідеї держави, керованої філософами. Відлуння його діалектики і морального стоїцизму можна знайти і в стоїків, і в християнській традиції.
Данило Ігнатенко
