Саладін — легендарний султан, який повернув Єрусалим мусульманам
Саладін, або Салах ад-Дін Юсуф ібн Айюб (1137/1138–1193), належить до числа найвидатніших державних діячів і полководців середньовічного світу. Його ім’я нерозривно пов’язане з боротьбою проти хрестоносців, об’єднанням мусульманських земель Близького Сходу та поверненням Єрусалима під владу ісламу після майже дев’яти десятиліть перебування міста під контролем християнських держав.
На Заході Саладіна пам’ятають як гідного суперника Річарда Левового Серця, а в мусульманському світі він став символом справедливого правителя, захисника віри та одного з найвидатніших героїв ісламської історії.
Походження та дитинство
Саладін народився приблизно у 1137 або 1138 році в місті Тікріт у Месопотамії (сучасний Ірак) в авторитетній курдській родині. Саме в ніч його народження сім’я була змушена залишити місто й переїхати до Алеппо, де його батько Наджм ад-Дін Айюб вступив на службу до впливового правителя Імада ад-Діна Зангі.
Дитинство майбутнього султана минуло в Бальбеку та Дамаску — важливих культурних центрах мусульманського світу. На відміну від багатьох майбутніх полководців, юний Саладін більше цікавився релігійними науками, богослов’ям і вивченням ісламу, ніж військовими вправами.
Саме ця духовна освіта значною мірою сформувала його світогляд і вплинула на майбутній стиль правління.
Початок військової кар’єри
Перший важливий етап його життя розпочався після вступу до війська свого дядька Асад ад-Діна Ширкуха — одного з найталановитіших воєначальників еміра Нур ад-Діна.
У середині XII століття Єгипет переживав гостру політичну кризу. За контроль над країною одночасно боролися:
Фатімідський халіфат;
Єрусалимське королівство хрестоносців;
Сирійські війська Нур ад-Діна.
Під час трьох військових походів до Єгипту молодий Саладін здобув перший бойовий досвід і поступово проявив себе як здібний організатор та дипломат.
Призначення візиром Єгипту
Після смерті Ширкуха у 1169 році тридцятиоднорічний Саладін несподівано отримав одразу дві надзвичайно важливі посади спочатку головнокомандувача сирійських військ у Єгипті, пізніше великого візира Фатімідського халіфа.
Багато сучасників були здивовані таким стрімким кар’єрним зростанням. Проте його пояснювали не лише підтримкою впливової родини, а й особистими здібностями Саладіна — розсудливістю, дисциплінованістю, політичним талантом та вмінням швидко приймати рішення.
Саме в цей період він отримав титул «аль-Малік» («цар»), хоча в історії залишився насамперед як султан.
Ліквідація Фатімідського халіфату
У 1171 році Саладін здійснив одну з найважливіших політичних реформ своєї епохи.
Він ліквідував шиїтський Фатімідський халіфат, який дедалі більше втрачав авторитет і політичний вплив, та відновив у Єгипті сунітський іслам.
Це рішення мало величезні наслідки:
Єгипет повернувся до сунітської традиції;
країна стала основною військовою та фінансовою опорою майбутньої держави Айюбідів;
мусульманський світ отримав нового потужного лідера.
Об’єднання мусульманського світу
Після смерті Нур ад-Діна у 1174 році Саладін фактично став незалежним правителем.
Протягом наступних дванадцяти років він методично об’єднував під своєю владою мусульманські території: Єгипет, Сирію, Палестину, Північну Месопотамію, Ємен.
Для цього він використовував поєднання дипломатії, політичних союзів і військової сили.
На відміну від багатьох своїх сучасників, Саладін намагався уникати зайвого кровопролиття. Якщо проблему можна було вирішити переговорами — він обирав саме цей шлях.
Саме завдяки цьому йому вдалося подолати численні міжусобні конфлікти, які десятиліттями послаблювали мусульманський світ.
Джихад як державна політика
Основою світогляду Саладіна була ідея джихаду — боротьби за захист ісламу.
Однак для нього джихад означав не лише військові кампанії.
Він активно підтримував будівництво мечетей, заснування медресе, розвиток мусульманської освіти, діяльність богословів, написання релігійних праць.
Султан був переконаний, що перемогти хрестоносців можна лише після морального відродження мусульманського суспільства.
Саме тому він приділяв величезну увагу розвитку науки, освіти та релігійного життя.
Битва при Хаттіні — перелом у Хрестових походах
Найвидатнішою військовою його перемогою стала битва при Хаттіні, яка відбулася 4 липня 1187 року.
Армія хрестоносців опинилася у надзвичайно невигідному становищі: нестача води, виснаження, помилки командування, відсутність можливості відступити.
Саладін майстерно використав усі ці фактори.
У результаті майже вся армія Єрусалимського королівства була знищена або потрапила в полон.
Ця перемога повністю змінила співвідношення сил на Близькому Сході.
Завоювання Єрусалима
Після перемоги при Хаттіні війська Саладіна швидко захопили більшість міст хрестоносців: Акру, Бейрут, Сидон, Назарет, Кесарію, Наблус, Яффу, Аскалон.
Кульмінацією кампанії стало повернення Єрусалима.
2 жовтня 1187 року місто капітулювало після 88 років перебування під владою хрестоносців.
Ця подія стала однією з найважливіших в історії Середньовіччя.
Попри те, що багато мусульман очікували жорстокої помсти за різанину 1099 року, Саладін відмовився від масового винищення населення.
Християнам дозволили викупити свою свободу та залишити місто, тоді як більшість мирних мешканців уникла насильства.
Саме цей вчинок значною мірою сформував його репутацію благородного правителя навіть серед ворогів.
Початок Третього хрестового походу
Падіння Єрусалима викликало величезний резонанс у Європі.
Папство закликало до нового Хрестового походу.
У ньому взяли участь три наймогутніші монархи того часу:
Річард I Левове Серце (Англія);
Філіп II Август (Франція);
Фрідріх I Барбаросса (Священна Римська імперія).
Саме в цей період постать Саладіна стала широко відомою всій Європі.
Протистояння з Річардом Левовим Серцем
Найвідомішою сторінкою Третього хрестового походу стало протистояння між Саладіном і англійським королем Річардом Левовим Серцем.
Попри численні битви, жодна зі сторін не змогла здобути вирішальної перемоги.
Річард продемонстрував визначний військовий талант, однак Саладін виявив не меншу наполегливість.
Попри втому власної армії та складне становище держави, він не дозволив хрестоносцям повернути Єрусалим.
У 1192 році було укладено мир, згідно з яким:
- Єрусалим залишався під владою мусульман;
- християнські паломники отримували право відвідувати святі місця;
- хрестоносці зберігали лише вузьку прибережну смугу.
Останні роки життя
Після завершення війни Саладін повернувся до Дамаска.
Багаторічні військові кампанії, постійні походи та виснаження серйозно підірвали його здоров’я.
4 березня 1193 року султан помер у Дамаску.
Існує відомий переказ, що після його смерті виявилося: один із наймогутніших правителів свого часу не залишив особистих багатств навіть для оплати власного поховання. Значну частину своїх доходів він роздав на благодійність, допомогу бідним і утримання держави.
Династія Айюбідів
Після смерті Саладіна його володіння успадкували численні родичі.
Хоча єдина держава поступово розпалася на окремі володіння, династія Айюбідів ще кілька десятиліть залишалася однією з провідних сил Близького Сходу.
Лише у 1250 році владу в Єгипті перебрали мамлюки, завершивши епоху Айюбідів.
Данило Ігнатенко
