Образ індійського мудреця часто уявляють дуже просто: людина полишила дім, відмовилася від майна й усамітнилася. Проте індуїстська думка багато розмірковувала також про шлюб, працю, добробут і задоволення. У класичній схемі людського життя ці прагнення отримали власне місце. Їхню сукупність називають пурушартхами, цілями або належними прагненнями людини.
Зазвичай перелічують чотири: дгарму, артху, каму й мокшу. Ця схема допомагає зрозуміти, чому релігійна культура, яка високо цінує аскезу, водночас створює поезію кохання, настанови для правителів і складні родинні обряди. Людське існування розглядають із кількох боків, а між його цілями виникає напруження.
Обов’язок ширший за виконання наказу
Дгарма — одне з найважчих для перекладу індійських понять. Воно може означати належний порядок, етичний обов’язок, релігійне вчення або спосіб життя. Корінь слова пов’язаний із підтримуванням і утримуванням. У цьому значенні дгарма позначає те, що дозволяє життю й суспільству не розпастися.
Піклуватися про залежних від тебе людей, дотримуватися обіцянки, гостинно приймати відвідувача — усе це може розглядатися як дгарма. Вона охоплює й ритуальні обов’язки, зокрема обряди народження, шлюбу та прощання з померлими. Для людини традиційного суспільства моральний і релігійний порядок не обов’язково існували як окремі сфери.
Водночас дгарма буває проблемою вибору. Обіцянка одному може завдати шкоди іншому. Вірність родині може суперечити обов’язку правителя. Індійські епоси постійно повертаються до таких ситуацій. Їхні герої помиляються, сперечаються й не завжди отримують рішення, яке задовольняє всіх. Етична складність є частиною самої традиції.
Добробут і задоволення мають своє місце
Артха охоплює засоби існування, матеріальний достаток, господарський успіх і в певних контекстах владу. Людина має годувати родину, утримувати дім, оплачувати працю й забезпечувати майбутнє. Такі завдання не вважаються автоматично несумісними з релігійним життям. Питання полягає також у тому, як саме здобуто достаток і на що його використовують.
Кама означає бажання й задоволення. Її зміст ширший за сексуальність: сюди належать любов, насолода мистецтвом, ароматами, музикою та красою. Саме через цю широту не варто зводити поняття до популярних уявлень про «Камасутру». Давні автори цікавилися культурою почуттів, стосунками й поведінкою в суспільстві, хоча їхні норми відбивали нерівності свого часу.
У багатьох класичних поясненнях дгарма повинна спрямовувати прагнення добробуту та задоволення. Бажання саме собою не є достатнім виправданням учинку. Чужі потреби, прийняті зобов’язання й наслідки мають значення. Ця напруга робить схему чотирьох цілей придатною для розмови про реальне життя, де жодне прагнення не існує ізольовано.
Місце визволення в житті господаря
Мокша означає духовне визволення, передусім вихід із сансари, кола повторних народжень. Вона ставить під питання остаточну цінність будь-якого земного успіху. Статки можна втратити, задоволення минає, статус залежить від інших людей. Пошук визволення звертається до того, що не вичерпується такими досягненнями.
Поруч із цілями життя існує модель чотирьох ашрамів: учнівства, життя домогосподаря, поступового відходу від мирських справ і зречення. Її часто подають як універсальну біографію індуса. Насправді вона формувалася історично, насамперед у брахманських нормативних текстах, і не описувала однаково життя всіх жінок, чоловіків та соціальних груп. Реальні життєві шляхи були значно різноманітнішими.
Так само слід уважно читати приписи про варни й джаті. Чотири варни є загальною моделлю суспільного поділу, тоді як джаті — численні спадкові групи з конкретними місцевими зв’язками. Тексти могли представляти ієрархію як належний порядок, але для людей нижчого статусу вона означала обмеження та виключення. Релігійна історія Індії містить і виправдання таких меж, і критику їхньої несправедливості.
Чотири цілі життя не дають готової відповіді на кожне запитання. Вони пропонують перевіряти, чи не поглинула одна потреба всі інші. Добробут потрібний, але його здобуття не скасовує відповідальності. Задоволення має цінність, але воно не робить людину незалежною від втрат. Пошук визволення, своєю чергою, змушує запитати, що залишиться від наших досягнень, коли звичні зовнішні опори зникнуть.
Іван Гудзенко
