Рококо, художній напрям, який процвітав у Європі у 18 столітті, неодмінно привертає увагу своєю вишуканістю, грацією та неперевершеною легкістю. Цей стиль став наступним етапом розвитку після бароко, і хоча він зберігав певні риси попередника, такі як екстравагантність та деталізація, але водночас перетворився на щось більш естетичне й затишне.
Стиль рококо був створений для жінок і відображав їхні мінливі смаки та примхи. У мистецтві цей стиль характеризувався легкими, ніжними формами і гравіював навколо слова “примха”. Головними проявами рококо були декоративне оформлення інтер’єрів, розвиток скульптури та виробництво розкішних виробів, таких як ювелірні вироби та порцеляна. Вельможі того часу заслуговували на насолоди, що проявлялися у розкішних інтер’єрах, модних вбраннях та розвагах у садах і палацових павільйонах. Крім того, широко використовувалась косметика, яка стала невід’ємною частиною образу як для жінок, так і для чоловіків, додавши атмосфері ще більше вишуканості.
Основні риси
- Жанрові картини рококо відображали радісну жагу до життя через різноманітні сцени: від fete galante, що показували відпочинок на свіжому повітрі, до еротичних та аркадських пейзажів, а також портретів «знаменитостей», які зображали звичайних людей у ролі історичних або алегоричних персонажів.
- Мистецтво та архітектура рококо відзначалися театральністю та драматизмом.
- Деталізація стала характерною рисою рококо, використовуючи ліпні рельєфи, асиметричні візерунки, скульптурні арабески та позолоту.
- Термін «рококо» виник у книзі Жана Мондона «Перша книга форм та дизайну рококо» (1736), що описувала стиль у архітектурі та дизайні інтер’єрів. Назва походить від французького rocaille, що означає «раковина, галька», яке використовувалося для опису декоративних елементів у садових гротах епохи Відродження.
Стилі та напрями
Французьке рококо
Франція була основним центром розвитку рококо. Одним із ключових нововведень став салон – кімната для розваг та враження гостей. “Салон принцеси” у резиденції принца та принцеси де Субіз – чудовий приклад цього стилю. Світлі циліндричні стіни, позолочене дерево та дзеркала створювали ефект простору. Декор включав арабески, купідонів та гірлянди, виконані в золотій ліпнині. Форми були складними, іноді перебільшеними, віддзеркалюючи органічні образи. Цей акцент на декорі став характерним для рококо.
Італійське рококо
Італійське рококо славилося також своїми видатними художниками-пейзажистами, відомими як “живописці”. Один з таких митців – Джованні Антоніо Канал, відомий як Каналетто. Він став піонером в застосуванні двоточкової лінійної перспективи у своїх картинних сценах каналів та видовищ Венеції.
Німецьке рококо
Ентузіазм Німеччини за рококо проявився особливо в архітектурних шедеврах, інтер’єрах та прикладному мистецтві. Колір став важливим елементом, особливо використання пастельних тонів, які стали характерними для німецького рококо. Проект Амалієнбурга Франсуа де Кювільєса відображає цю тенденцію, з його яскравими кольорами та легкою елегантністю. Мелькське абатство Якоба Прандтауера, зокрема його передня стіна та розташування, показує інновації у просторовій конструкції. Німецькі архітектори також використовували асиметрію та органічні форми у дизайні, при цьому робили акцент на деталях і розміщенні будівель для досягнення бажаного ефекту.
Англійське рококо
Відоме як “французький стиль”, рококо в англійському виконанні було більш стриманим через протестантські переконання. Рокайль, введений Юбером-Франсуа Гравело та Полем де Ламері, використовувався обмежено як деталі та випадкові мотиви. Починаючи з 1740-х років, стиль рококо знайшов своє застосування у британських меблях, особливо завдяки проектам Чіппендейла, чий каталог “Gentleman’s and Cabinet-makers’ directory” став стандартом в галузі.
Представники живопису
Жан-Антуан Ватто, провідний майстер рококо, народився у Валансьєні, Бельгія, і очолив період розвитку живопису. Почавши свою кар’єру як копіст робіт Тиціана та Паоло Веронезе, він пізніше приєднався до студії Клода Одрана, де вивчав мистецтво та познайомився з Клодом Жіло. Його творчість часто віддзеркалювала театральний стиль, зображуючи фігури в костюмах серед декорацій, освітлених штучним світлом.
Франсуа Буше — видатний художник періоду зрілого рококо, що відбувся з 1730-х до 1760-х років, історія якого пройнята впливом Рубенса та Ватто. Його живопис вражав аристократичною елегантністю та еротичним забарвленням, особливо відзначається роботою “Туалет Венери” (1751). Крім творчості на полотні, Буше впливав на декоративне мистецтво, театральні декорації та гобелени. У 1765 році його призначили першим художником короля, але найбільш відомим став завдяки співпраці з мадам де Помпадур, меценаткою та коханкою короля Людовика XV. Буше виявився не лише майстром мистецтва рококо, але й втіленням смаку того часу, втілюючи його ідеали та цінності.
Мадам де Помпадур, народжена як Жанна-Антуанетта Пуассон, відома як “хрещена мати рококо” за свою ключову роль у просуванні стилю та піднесенні Парижа до мистецької столиці Європи. Вона сприяла розвитку рококо, підтримуючи таких художників, як Жан-Марк Натьє, Жан Батист Пігаль, Жан-Батист Ревейон і Жак Гуей. Вона була першою коханкою короля Людовика XV з 1745 по 1751 рік і залишалася його довіреною радницею до своєї смерті у 42 роки від туберкульозу. Її роль визначала королівський патронат.
Висновок
Рококо залишив свій несумнівний слід у світовій історії мистецтва. Він приніс унікальне поєднання витонченості, грації та естетичної краси, які донині залишаються джерелом натхнення для художників та шанувальників мистецтва.
Альона Дмитрук
