У 325 році відбулася подія, яка назавжди змінила хід історії християнства – Перший Нікейський собор. Цей вселенський собор, скликаний імператором Костянтином І у місті Нікея (сучасний Ізнік, Туреччина), став вирішальним моментом у формуванні ортодоксальної християнської доктрини. Основною причиною його скликання було поширення Аріанства – єресі, заснованої Александрійським пресвітером Арієм, яка заперечувала божественну природу Христа.
Історичний контекст скликання собору
До IV століття християнство зазнавало численних внутрішніх суперечностей, пов’язаних із тлумаченням Святого Писання. Аріанство, що проголошувало створеність Христа та його підпорядкованість Отцю, стало серйозною загрозою єдності Церкви. Імператор Костянтин, який сам ще не прийняв хрещення, але активно підтримував християнство, вирішив втрутитися, щоб запобігти розколу.
Хоча Папа Сильвестр І не брав особистої участі в соборі, його інтереси представляли легати. У роботі собору брали участь близько 300 єпископів, переважно зі Сходу, що свідчило про масштабність зібрання.
Основні рішення та богословські дискусії
Головним досягненням Першого Нікейського собору стало засудження Аріанства та прийняття Символу віри, який містив ключове поняття homoousios («єдиносущний»). Цей термін, який не зустрічається у Біблії, був запроваджений для підкреслення абсолютної рівності Сина (Христа) з Отцем.
Окрім богословських дебатів, собор ухвалив низку канонічних рішень:
- спроба встановити єдину дату святкування Великодня (хоча остаточного консенсусу не було досягнуто);
- регулювання процедури висвячення єпископів;
- заборона клірикам позичати гроші під відсотки;
- обмеження переходу священнослужителів між парафіями;
- підтвердження особливого статусу Александрійської та Єрусалимської кафедр.
Політичний та релігійний вплив
Рішення імператора Костянтина вигнати Арія продемонструвало тісний зв’язок між церквою та державою. Це стало прецедентом для подальшого втручання світської влади у церковні справи.
Данило Ігнатенко
