Фовізм, перша течія у сучасному мистецтві 20-го століття, була натхненна Вінсентом Ван Гогом, Полем Ґоґеном, Жоржем Сьором та Полем Сезанном. Фовісти, які також називалися «дикі звірі», були групою французьких художників із спільними інтересами, але слабко об’єднаною. Деякі з них, включаючи Анрі Матісса, Альберта Марке та Жоржа Руо, були учнями Гюстава Моро і ділилися його підходом до особистого вираження. Матісс очолив групу, що використовувала інтенсивний колір для передачі світла та простору, переосмислюючи чистоту кольору і форму для вираження емоцій художника. Фовізм став важливим попередником кубізму, експресіонізму та абстракції.
Ключові ідеї
- Фовізм радикально відокремив колір від його описової мети, дозволяючи йому існувати самостійно на полотні. Кольори творили настрій і структуру, не обов’язково відтворюючи природу.
- Також важливим був баланс композиції. Спрощені форми та насичені кольори звертали увагу на площинність полотна, де кожен елемент грав свою роль. Головна мета полягала в створенні сильного та єдиного візуального враження.
- Фовізм підкреслював індивідуальне вираження художника. Його емоційна реакція на природу та інтуїція були важливішими за академічні теорії. Усі елементи живопису служили цій меті.
Концепції, стилі та течії
Незважаючи на спочатку негативні відгуки критиків, фовісти зазнали комерційного успіху після виставки Salon d’Atomne 1905 року. Їхнє мистецтво було показано на додаткових виставках, де їхній групі була присвячена окрема кімната під назвою «лігво Фовів». Інші художники, такі як Отон Фріс, Жорж Руо, Кес ван Донген, Жорж Брак та Рауль Дюфі, приєдналися до центрального тріо Матісса, Дерена та де Вламінка. Ця розширена група фовістів, які всі базувалися у Франції, подорожувала разом, обмінювалася ідеями та ділилася студіями під час короткого періоду розквіту фовізму.
Первинність кольору
Усі фовісти дуже цінували колір як засіб особистого вираження. Колір і їх комбінації стали основою їхнього мистецтва. Вони використовували колір відмітно, наприклад, небо могло бути помаранчевим, а дерево – синім, а обличчя – комбінацією різних кольорів. Результат не був точним зображенням реальності, але відображав сприйняття художника. Крім того, композиційні елементи будувалися за допомогою розташування кольору, а не через перспективні та геометричні системи.
Тема і стиль
Фовісти, не звертаючи особливої уваги на новизну предметів, зосереджувалися на виразності кольору та форми. Вони використовували традиційні теми, такі як портрети, пейзажі, морські краєвиди, але вдалися до нетрадиційних засобів виразності, таких як активне використання кольору та емоційний підхід до об’єктів. Їхня робота не завжди мала наративний характер чи символізм, але вона завжди відображала їхні внутрішні почуття та творчий світ.
Мистецтво
Рання робота Матісса «Розкіш, спокій і насолода» відзначається стилістичними впливами художника, зокрема пуантилізму Жоржа Сьора та дивізіонізму Поля Сіньяка, у використанні крихітних вкраплень кольору для створення візуального тремтіння. Проте, що відрізняє цю роботу від цих більш жорстких методів, це інтенсивна концентрація чистого кольору Матісса. Помаранчевий, жовтий, зелений та інші кольори зберігають власні дискретні місця на площині зображення, ніколи повністю не зливаючись, щоб утворити гармонійну тональність, якою були відомі Сьора та Сіньяк, а замість цього підсилюючи майже запаморочливий ефект, створений яскравими точками фарби.
Картина «Річка Сена в Шату» зображує частину річки Сени, що протікає через Шату, передмістя Парижа, де Моріс де Вламінк і Дерен ділили студію з 1901 року. Для цієї роботи він використав імпасто – товсті мазки фарби нанесені безпосередньо з тюбика, а потім змішані короткими рухами для створення ефекту руху. Використовуючи різні відтінки синього, зеленого та блискучі білі відблиски, він створив яскраву та вібруючу картину, де деталі та перспектива менш важливі, ніж відчуття задоволення від малювання.
«Радість життя», можливо, найвідоміший фовістський твір Матісса, створений у відповідь на негативну критичну реакцію на його участь у Осінньому салоні 1905 року. Хоча тема веселих фігур у пасторальній обстановці вже була популярною, Матісс відновив її, сміло використовуючи яскраві неприродні кольори та вільно окреслюючи мешканців свого світу.
В образі голих фігур Матісс втілив чуттєве блаженство: танці, музику та обійми. Вони співіснують з яскраво-кольоровим пейзажем, де радикальне використання чистих кольорів створює сильні візуальні контрасти. Традиційні методи навіювання глибини та освітлення відсутні, замість цього образ створюється за допомогою геометричних форм та сміливого використання кольору.
Ця ідилічна сцена поєднує впливи різних епох і стилів мистецтва, але робить це у сучасному ключі. «Радість життя» мала значний вплив, подібно до інших великих полотен того часу, наприклад, «Авіньйонські дівчинки» Пікассо (1907), у своєму експресивному відображенні людської постаті та її оточення.
Між 1905 і 1908 роками Жорж Брак часто малював пейзажі, які також приваблювали Сезана. У композиції «Віадук у Л’естаку» 1908 року поєднуються фовістський колорит Брака та спрощення форми з його зацікавленням у об’ємі та множинній перспективі. Арки стародавнього віадука перетинають пейзаж, а передній план заповнений квадратними будинками та енергійною зеленню. Це полотно відбиває майбутню роль Брака у розвитку кубізму – наступного великого сучасного руху 20 століття.
У підсумку, фовізм став важливим етапом у розвитку сучасного мистецтва, відкриваючи нові можливості в використанні кольору, форми та виразності. Його художники, зосереджені на особистому вираженні та емоційній силі мистецтва, змінили погляди на традиційні теми і техніки. Фовізм відіграв значну роль у формуванні мистецьких течій, таких як кубізм та експресіонізм, і залишився важливим джерелом натхнення для мистецтва XX століття. Він показав, що мистецтво може бути вільним і виразним, віддзеркалюючи внутрішні світи художників та перетворюючи способи сприйняття глядачів.
Альона Дмитрук
