Масоретський текст є фундаментальним джерелом для вивчення єврейської Біблії (Танаху), яке становить результат багатовікової роботи єврейських вчених — масоретів (від єврейського masoret — «традиція»). Цей текст є не лише релігійним артефактом, а й надзвичайно важливим свідченням високорозвиненої філологічної, лінгвістичної та текстологічної культури єврейського народу періоду раннього Середньовіччя. Його формування тривало з VI по X століття нашої ери в академічних центрах Вавилонії та Палестини.
Походження та мета створення
Першочергове завдання масоретів полягало не в інтерпретації змісту Святого Письма, а в точній передачі його тексту, наскільки це було можливо, у первісному вигляді. У час, коли єврейські громади існували в різних регіонах і мали доступ до численних варіантів тексту, масорети взялися за систематизацію цих джерел, зіставлення рукописів та узгодження усної традиції. Їхнім завданням було створити канонічний, надійний текст, який міг би бути переданий наступним поколінням без змін і перекручень.
Структура та особливості тексту
Однією з найважливіших інновацій, упроваджених масоретами, було створення системи вокалізації. Оскільки в текстах традиційно пропускали голосні, вони запровадили знаки голосних, щоб гарантувати правильну вимову. Найбільш поширеною стала система, розроблена в місті Тіверія в Галілеї. Окрім цього, масоретський текст містить знаки наголосу та інтонаційні паузи, які сприяють правильному публічному читанню в синагозі.
Масорети підходили до своєї роботи з винятковою точністю. Після завершення роботи над окремими розділами Біблії вони підраховували кількість віршів, слів і навіть літер у кожному тексті. Вони також фіксували центральне слово або літеру розділу, що дозволяло швидко виявити будь-яке відхилення чи помилку при копіюванні. Такий рівень детальності у збереженні тексту зробив масоретську версію єврейської Біблії зразком текстологічної точності.
Значення для біблійної науки
Масоретський текст став основою більшості сучасних перекладів Старого Завіту, зокрема в християнській традиції. Хоча існують інші, зокрема Септуагінта (грецький переклад) і Самаритянське П’ятикнижжя, — саме масоретський варіант є канонічним у юдаїзмі.
Крім того, відкриття сувоїв Мертвого моря в середині XX століття дозволило вченим зіставити тексти ІІ століття до н. е. із пізнішими масоретськими варіантами. Це порівняння продемонструвало високу стабільність біблійного тексту, яку вдалося досягти завдяки роботі масоретів.
Данило Ігнатенко
