Дніпро — третя за довжиною річка Європи після Волги й Дунаю. Її довжина становить приблизно 2200 км, з яких близько 1100 км проходить територією України. Басейн Дніпра був заселений з давніх часів і відігравав ключову роль у розвитку народів Східної Європи.
Давня історія та античні згадки
Перші згадки про Дніпро датуються V століттям до н.е. — річку описував Геродот під назвою Борисфен (Βορυσθένης). Це найдавніша відома назва Дніпра, імовірно, скіфського або іраномовного походження, що означає «той, хто несе багато води». Пізніше річка згадується у працях Страбона, Плінія Молодшого та Птолемея, який наніс її на карту у II столітті н.е.
У латинських і грецьких джерелах річка також фігурувала під іменем Данапр (Danapris, Δαναπρις), що походить із давньоіранського слова dānu — «ріка». У слов’янській традиції була поширена поетична назва Славутич, яка збереглася в літописах і літературі, символізуючи річку як джерело сили та слави.
У IV–VI століттях н.е. вздовж Дніпра сформувався знаменитий «шлях із варягів до греків», що пов’язував Балтійське й Чорне моря, сприяючи торгівлі й культурному обміну між слов’янськими, балтійськими та середземноморськими народами.
Середньовіччя та Київська Русь
У період формування Київської Русі Дніпро став головною транспортною артерією держави. Саме завдяки річці розвивалися ремесла, торгівля й військові походи. Київ, розташований на схилах Дніпра, перетворився на головне місто держави — політичний, релігійний і культурний центр.
Новий час і перші дослідження
Інструментальні дослідження Дніпра почалися на початку XVIII століття. З розвитком науки річка дедалі більше розглядалася як ресурс, що має стратегічне значення для транспорту, зрошення, енергетики та промисловості.
Радянська епоха: індустріалізація та гідротехнічна революція
У XX столітті роль Дніпра різко зросла у зв’язку з радянськими планами електрифікації та водного господарства. У 1932 році на Дніпровських порогах побудовано Дніпровську ГЕС — на той час найбільшу в Європі. Хоча гребля була зруйнована під час Другої світової війни, її відновили у 1947 році з розширеною потужністю.
У подальшому на Дніпрі з’явилися й інші гідроелектростанції: Київська (1966), Канівська (1973), Кременчуцька (1961), Дніпродзержинська (1965), Каховська (1958). Це дозволило:
створити глибоководний шлях від Прип’яті до Чорного моря;
забезпечити водопостачання Донбасу та Кривбасу;
організувати зрошення степових районів півдня України й Криму.
Судноплавство та господарське використання
Дніпро — важлива транспортна артерія. Регулярне судноплавство можливе аж до міста Орша, а під час високого рівня води — до Дорогобужа. Основні перевезення включають вугілля, руду, будматеріали, деревину й зерно. Головні порти — Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Херсон тощо.
Канал Дніпро–Кривий Ріг забезпечує водою Криворізький промисловий регіон. А з Каховського водосховища брав початок Північно-Кримський канал (довжина — 400 км), побудований у 1971 році для зрошення степів Північного Криму та Причорноморської низовини.
Станом на сьогодні Каховського водосховища більше не існує: у червні 2023 року російські окупаційні сили підірвали греблю Каховської ГЕС, що призвело до катастрофічного спаду рівня води, масштабної екологічної кризи та гуманітарних наслідків для півдня України. Знищення водосховища спричинило втрату водопостачання для мільйонів людей і знищення унікальних екосистем, що формувалися впродовж десятиліть.
Екологічні наслідки антропогенного впливу
Масштабні гідротехнічні проєкти докорінно змінили гідрологічну та екологічну структуру річки:
зменшено сезонні коливання стоку;
знижено доступ анадромних риб до верхів’я;
збільшено забруднення від стічних вод і сільськогосподарського стоку;
втрачено до 20% річного стоку через зрошення та випаровування з водосховищ;
серйозно постраждали водно-болотні угіддя у нижній течії.
Таким чином, хоча Дніпро й сприяв технічному прогресу, ціною цього стали значні екологічні втрати.
Данило Ігнатенко
