Родина Тюдорів має валлійське походження і веде своє генеалогічне коріння з XIII століття. Основоположником став Оуен Тюдор (бл. 1400–1461), який, будучи васалом королів Генріха V і VI, одружився з Катериною Валуа, удовою Генріха V. Цей союз дав початок родовій претензії на англійський престол. Їхній син, Едмунд Тюдор, отримав титул графа Річмонда та через шлюб з Маргарет Бофорт увів у родинну лінію королівську кров дому Ланкастерів, що зробило їхнього сина, Генріха Тюдора, легітимним претендентом на престол у контексті Війни Троянд.
У 1485 році Генріх Тюдор переміг Річарда III на полі бою при Босворті, що стало завершенням Війни Троянд. Як Генріх VII, він закріпив династичні права, одружившись з Єлизаветою Йоркською, донькою Едуарда IV, об’єднавши таким чином ворожі доми Ланкастерів і Йорків. Цей союз символізував троянду Тюдорів — червону троянду Ланкастерів, накладену на білу троянду Йорків.
Генріх VIII і англійська Реформація
Син Генріха VII, Генріх VIII (правив 1509–1547), був найвизначнішим представником династії за своїм політичним впливом. Його правління ознаменувалося розривом з Римською церквою та започаткуванням англійської Реформації. У 1534 році Генріх оголосив себе головою новоствореної Англіканської церкви, що поклало кінець папській владі в Англії. Причинами цього розриву були не лише релігійні, а й династичні — бажання отримати спадкоємця чоловічої статі та анулювати шлюб з Катериною Арагонською.
Політична стабільність, що утвердилася після Генріха VII, була піддана новим викликам через численні шлюби Генріха VIII та їхні наслідки. У результаті він залишив трьох дітей від різних жінок: Едуарда VI, Марію I та Єлизавету I, кожен з яких згодом став монархом.
Кризове спадкування та династична боротьба
За Едуарда VI (1547–1553), який був затятим протестантом, англіканська Реформація продовжилась, однак його рання смерть призвела до тимчасового відновлення католицизму за правління його сестри Марії I (1553–1558), відомої також як «Кривава Мері» через переслідування протестантів. Її коротке правління завершилося без спадкоємців, після чого трон перейшов до Єлизавети I.
Єлизавета I: апогей Тюдорів
Єлизавета I (1558–1603) стала однією з найвидатніших монархинь в історії Англії. Її правління було відзначене релігійною толерантністю (відносною), розвитком мистецтва та літератури (епоха Відродження в Англії), а також перемогою над Іспанською Армадою (1588). Її мудра дипломатія та уникнення династичних шлюбів дозволили зберегти незалежність Англії та утвердити її як провідну європейську державу.
Втім, Єлизавета не мала нащадків, і перед смертю ухилилася від офіційного проголошення спадкоємця. Проте вона фактично визнала права Якова VI Шотландського, сина Маргарити Тюдор, на престол. Це стало початком правління династії Стюартів у 1603 році.
Політична спадщина династії
Незважаючи на відносно короткий період свого правління, династія Тюдорів залишила глибокий слід в історії Англії. Вони:
Утвердили централізовану монархію, послабивши владу феодальної аристократії;
Ініціювали релігійні реформи, що змінили не лише структуру церкви, але й суспільну мораль;
Сприяли розвитку національної самосвідомості;
Заклали основи економічного розвитку та колоніальних амбіцій Англії.
Попри зникнення династії після Єлизавети I, через жіночу лінію Тюдори залишили слід у генеалогії пізніших європейських династій.
Данило Ігнатенко
