Друїди залишаються одними з найзагадковіших фігур стародавньої історії, що поєднували в собі функції жерців, суддів, філософів і вчителів у кельтських суспільствах. Їхня роль виходила далеко за межі релігійних обрядів, охоплюючи правову систему, освіту та навіть політичний вплив.
Походження та значення терміна
Етимологія слова «друїд» досі є предметом наукових дискусій. Найпоширеніша гіпотеза пов’язує його з кельтським коренем *dru-* (дуб) та *wid-* (знати), що може вказувати на зв’язок із священними дубовими гаями, де часто відбувалися ритуали. Перші згадки про друїдів датуються III століттям до нашої ери, але їхня історія, ймовірно, сягає глибших часів.
Соціальна структура та функції
За свідченням Цезаря, у Галлії друїди становили окремий клас, рівний за статусом знаті (еквітам). Вони контролювали релігійні церемонії, здійснювали правосуддя та викладали науки, включаючи астрономію, філософію та теологію. Навчання тривало до 20 років і передавалося усно, що пояснює відсутність писемних пам’яток.
Однією з найважливіших інституцій була щорічна рада в землях карнутів (центральна Галлія), де вирішувалися суперечки між племенами та обиралися верховні жерці. Цезар також згадує, що друїди були звільнені від військової служби та податків, що робило їхню позицію надзвичайно привабливою.
Релігійні практики та суперечності
Римські джерела, зокрема Пліній Старший, описують друїдів як жерців, які використовували людські жертвоприношення для прогнозування майбутнього або лікування хворих. За переказами, жертв укладали в великі плетені кошики та спалюли живцем. Хоча археологічні докази таких практик фрагментарні, знахідки, як-от «людина з Ліндоу» (задушена та кинута у болото), можуть підтверджувати окремі ритуали насильства.
Проте не всі вчені довіряють римській пропаганді, яка могла демонізувати друїдів для виправдання завоювань. Деякі дослідники вважають, що жертви були винятком, а не правилом, і частіше стосувалися злочинців, а не невинних.
Занепад та трансформація
Після римського завоювання Галлії (I століття н. е.) друїдизм почав втрачати вплив. Заборона на їхню діяльність за Тіберія та поширення християнства призвели до зникнення інституту жрецтва. В Ірландії друїди перетворилися на філідів (поетів) та брегонів (суддів), зберігаючи елементи традиційного знання.
У XIX столітті друїди стали символом романтичного націоналізму. Неодруїдичні ордени, такі як Ancient Order of Druids, використовували їхній образ для створення псевдоісторичних традицій. Сучасні неоязичницькі групи (наприклад, Реконструкційний друїдизм) намагаються відтворити стародавні практики, хоча їхні зв’язки з історичними друїдами залишаються спірними.
Данило Ігнатенко
