Донме (турецька: «перетворити»), єврейська секта, що виникла наприкінці XVII століття в Салоніках (нині Салоніки, Греція) після прийняття ісламу Саббетаєм Цеві, якого прихильники вважали Месією. Ця закрита релігійна спільнота поєднувала зовнішню належність до ісламу з таємним збереженням юдейських вірувань і практик. Наприкінці XX століття чисельність донме становила близько 15 тисяч осіб, основні громади проживали у Стамбулі, Едірне та Ізмірі, Туреччина.
Походження і релігійні засади
Шаббетай Цеві у 1648 році проголосив себе Месією та швидко здобув значну підтримку серед єврейських громад у Святій Землі, Європі та Північній Африці. Його вчення викликало широкий резонанс, а рух набув рис масового месіанського очікування. На початку 1666 року Османська влада заарештувала Цеві. Поставлений перед вибором між стратою та наверненням, він прийняв іслам. Для його послідовників цей крок розглядався не як зрада юдаїзму, а як необхідний етап у здійсненні пророцтва.
Тому група прихильників також перейшла в іслам, але зберегла у таємниці основні елементи юдейської традиції. Донме здійснювали власні обряди — весільні та похоронні, користувалися єврейськими іменами, передавали знання івриту та суворо забороняли шлюби з мусульманами. Зовні вони залишалися частиною ісламського суспільства, однак внутрішньо продовжували ідентифікувати себе як спільноту, об’єднану вірою у месіанську місію Шаббетаєм Цеві.
Соціальне життя та внутрішня структура
Донме дотримувалися закритого способу життя, мешкали окремо і ретельно приховували свої обряди. Мусульманське оточення, не вбачаючи у них загрози, зазвичай не звертало уваги на цю відособленість. Усередині громади виникли кілька підсект, які відображали як соціальні відмінності, так і суперечки щодо спадкоємців духовної влади після смерті Цеві.
Попри замкненість, представники донме були добре інтегровані у професійні та освітні сфери Османської імперії. Вони стали помітною частиною інтелектуальних і політичних рухів, залишаючись при цьому унікальною релігійною меншиною.
Політична роль і модернізація
На межі XIX–XX століть донме відігравали активну роль у суспільному житті. Їхні представники були широко представлені серед освічених верств і приєдналися до руху молодотурків, який прагнув реформувати Османську імперію. У революції 1908 року вони брали безпосередню участь, що засвідчило їхнє прагнення до політичних змін і модернізації суспільства.
Після греко-турецької війни 1921–1922 років громаду донме з Салонік переселили до Стамбула. Це переселення стало початком поступової асиміляції: контакти з єврейськими громадами зникли, а спроби повернути донме до юдаїзму не мали успіху. З часом вони втрачали власну релігійну окремішність, але зберігали пам’ять про своє походження.
До кінця XX століття чисельність донме скоротилася приблизно до 15 тисяч осіб. Вони проживають переважно у великих містах Туреччини — Стамбулі, Едірне та Ізмірі. Процес асиміляції призвів до розмивання їхньої релігійної ідентичності, проте історія секти залишається важливим прикладом взаємодії юдаїзму, ісламу та месіанських рухів у ранньомодерному світі.
Данило Ігнатенко
