Давньоіранська релігія охоплює систему вірувань і ритуальних практик стародавніх народів, які належали до іраномовної групи індоєвропейської мовної сім’ї. Ці народи здавна населяли обширну територію від Іранського плато до регіонів Центральної Азії, включно з сучасним Туркменістаном, Афганістаном, Узбекистаном, частинами Пакистану, а також степовими зонами на північ від Каспію й аж до Хотану (нині — провінція Сіньцзян у Китаї). У різних частинах цього простору сформувалися локальні варіації релігійної традиції, зумовлені географічними умовами, способом життя та контактами з іншими цивілізаціями.
Зазвичай давньоіранські народи поділяються на південних та північних. Південні іранці — носії урбанізованіших культур, таких як еламська, мідійська та перська, розвивали осілі традиції, пов’язані з аграрним циклом, культами богів родючості, царською ідеологією. Натомість північні іранці, відомі з античних джерел як скіфи чи саки, були кочовиками й мали інший релігійний профіль з акцентом на культ воїна, коня, духів природи та шаманізм. Водночас обидві групи мали численні паралелі з індоарійськими народами Індії, відображені у спільній космогонії, жертвоприношеннях, образах богів і демонів.
Основи вірувань: богослов’я, пантеон, космологія
Давньоіранська релігія є політеїстичною за своєю структурою. Вона включає розгалужений пантеон божеств, серед яких вирізняються верховні й світлі сили (ахура) та темні й деструктивні (даева). Ця дихотомія стане фундаментом для зороастризму, але як концепція вона існувала раніше за Заратуштру.
Космогонічні уявлення будувалися навколо боротьби Порядку (asha) та Хаосу (druj), світла й темряви, добра й зла. Світ сприймався як арена постійного морального протиборства, в якому участь бере як людина, так і божество. Ідея вибору, відповідальності та ритуальної чистоти мала вирішальне значення. Такі уявлення перегукуються з ведійською традицією, але мають і власну, унікальну форму.
Сакральними були вогонь, вода, земля, особливо річки й гори. Ритуали очищення, принесення жертв, як і виголошення священних гімнів, мали на меті підтримання космічного порядку. У культовій практиці важливу роль відігравала питна жертва хаоми священного напою, що дарував силу, прозріння й благословення.
Контакти й впливи: Месопотамія, Індія, Близький Схід
Релігія іранців формувалася в діалозі з іншими великими цивілізаціями. Західні іранські народи активно контактували з Месопотамією, особливо в епоху Еламу й Мідії, що виявлялося у запозиченні божеств, ритуалів і релігійних формул. Деякі іранські концепції виявляють зв’язки з шумеро-аккадськими міфами, зокрема щодо царського сакралітету та небесної ієрархії.
З іншого боку, північні й східні іранці зберегли багато спільного з індоарійськими племенами, які перейшли через Гіндукуш до Індії. Саме в цих культурних пластах збереглися найдавніші форми спільної індоіранської релігії, що реконструюється за допомогою порівняння Рігведи й Авести.
Із розширенням державної потуги Мідії, а згодом імперії Ахеменідів, давньоіранська релігія починає впливати на релігійні традиції Вавилонії, Сирії, навіть Єгипту. Вогнепоклонство, царська ідеологія як божественного мандата, культ вогню та праведного царя проникають у культури Близького Сходу.
Часовий контур і трансформація
Хронологічно давньоіранську релігію можна простежити з ІІ тис. до н.е. — від ранніх аріїв, через формування Мідії, Еламу та Персії, до завоювань Олександра Македонського в IV ст. до н.е. Саме цей етап прийнято вважати кінцем класичного періоду давньоіранської релігії, хоча її елементи продовжили існування в різних формах ще століттями.
Після цього починається доба еллінізації, синкретизму й посилення впливу зороастризму, який офіційно утвердиться лише за часів Сасанідів. У той же час давньоіранські релігійні образи залишили глибокий слід у таких релігіях, як маніхейство, мітраїзм, гностицизм, а також у пізньоантичній філософії.
Відмежування від зороастризму
Зороастризм, хоч і виріс на основі давньоіранської релігії, був релігійною реформою, яка докорінно змінила її структуру. У цій статті давньоіранська релігія розглядається саме в її доканонічній формі, як політеїстична, ритуальна, міфологічна система, а не як вже оформлений дуалізм маздаїзму.
Данило Ігнатенко
