Наприкінці літа 1807 року столиця Данії стала ареною однієї з найсуперечливіших операцій Наполеонівських воєн. Друга битва за Копенгаген, що тривала з 15 серпня по 7 вересня 1807 року, не була звичайною облогою чи класичною морською битвою. Велика Британія напала на державу, яка формально не перебувала з нею у стані війни, побоюючись, що її потужний військово-морський флот може опинитися в руках Наполеона Бонапарта. Після кількох днів нищівного бомбардування данська столиця капітулювала, а британці захопили майже весь данський флот. Ця операція стала одним із найяскравіших прикладів превентивного удару в європейській історії та суттєво вплинула на подальший перебіг Наполеонівських воєн.
Європа після перемог Наполеона
На початку 1807 року політична ситуація в Європі стрімко змінювалася. Після блискучих перемог над Австрією, Пруссією та Росією Наполеон Бонапарт фактично встановив контроль над значною частиною континенту. Після укладення Тільзитського миру Франція і Росія стали союзниками, що викликало серйозне занепокоєння у Лондоні. Британський уряд припускав, що французький імператор зможе використовувати не лише російський, а й данський та навіть шведський флоти. Об’єднання цих морських сил могло поставити під загрозу британське панування на морях, яке після перемоги при Трафальгарі вважалося головною запорукою безпеки Британської імперії. Не менш важливими були й економічні причини. Балтійське море залишалося основним джерелом стратегічної сировини для британського флоту — деревини, смоли, дьогтю, конопель та інших матеріалів, необхідних для будівництва й ремонту кораблів. Втрата цього регіону означала б серйозний удар по військово-морській могутності Великої Британії.
Чому саме Данія?
Данія займала надзвичайно важливе стратегічне положення, контролюючи протоки між Балтійським і Північним морями. Крім того, її військово-морський флот був одним із найсильніших у Європі. Хоча країна прагнула зберігати нейтралітет, британський уряд більше не довіряв дипломатичним гарантіям. У Лондоні побоювалися, що під тиском Наполеона Копенгаген буде змушений передати свій флот Франції. Щоб цього не допустити, британці вирішили діяти першими. До берегів Данії була підготовлена величезна експедиція, до складу якої входили близько 29 тисяч солдатів і понад 400 військових кораблів та транспортних суден. Особливістю операції стало те, що британське командування зуміло приховати її справжню мету навіть від данців. Поки основні данські війська перебували в Ютландії, британський флот безперешкодно наблизився до острова Зеландія.
Ультиматум і початок облоги
На початку серпня 1807 року британська делегація висунула уряду Данії незвичайний ультиматум. Від Копенгагена вимагали добровільно передати весь військовий флот під тимчасовий контроль Великої Британії до завершення війни з Францією. Британці стверджували, що після закінчення конфлікту кораблі будуть повернуті власникам. Для данського уряду така вимога означала фактичну втрату суверенітету, тому вона була категорично відхилена. Після провалу переговорів британські війська під командуванням Артура Веллслі, майбутнього герцога Веллінгтона, висадилися неподалік Копенгагена й швидко оточили столицю. Їм протистояло приблизно 13–14 тисяч захисників, серед яких близько 7500 регулярних солдатів, а решту становили загони місцевого ополчення. Незважаючи на нерівність сил, данці відмовилися капітулювати.
Бомбардування Копенгагена
2 вересня британський флот під командуванням адмірала Джеймса Гамб’є розпочав масований артилерійський обстріл столиці Данії. Однією з найцікавіших особливостей цієї операції стало широке застосування ракет Конгріва — нової британської зброї, яка лише починала використовуватися на європейських полях битв. Хоча ракети були неточними, вони ефективно підпалювали дерев’яні будівлі. Уже в перші години бомбардування численні квартали Копенгагена охопили пожежі. Обстріли тривали кілька днів і призвели до масштабних руйнувань житлових кварталів, церков та громадських будівель. Особливо тяжкими були втрати серед мирного населення. За різними оцінками, загинуло від двох до трьох тисяч данців. Для початку XIX століття це було безпрецедентне використання артилерії проти великого європейського міста, що викликало широкий міжнародний резонанс.
Капітуляція та захоплення флоту
Після п’ятиденного безперервного бомбардування становище Копенгагена стало критичним. 7 вересня 1807 року данський гарнізон погодився капітулювати. Британці досягли своєї головної мети — вони отримали контроль над майже всім данським військово-морським флотом. Загалом було захоплено 64 бойові кораблі, величезні запаси гармат, боєприпасів, корабельної деревини, вітрил, канатів та іншого морського спорядження. Ще 14 суден британці знищили, щоб вони не могли бути використані в майбутньому. Для Данії це стало справжньою катастрофою, адже країна практично втратила свої військово-морські сили, створювані десятиліттями.
Війна між Великою Британією та Данією
Захоплення флоту не означало завершення конфлікту. Навпаки, Данія офіційно вступила у війну на боці Франції, і протистояння з Великою Британією тривало понад шість років. Хоча великих сухопутних битв більше не відбулося, бойові дії активно точилися на морі. Данські капери здійснювали успішні напади на британські торговельні судна, завдаючи відчутних збитків британській торгівлі. У відповідь Королівський флот був змушений організовувати численні конвої для захисту торговельних маршрутів у Балтійському морі. Таким чином навіть після втрати основного флоту Данія ще довго залишалася небезпечним противником.
Значення битви
Друга битва за Копенгаген і сьогодні залишається предметом дискусій серед істориків. З військової точки зору операція була надзвичайно успішною: Велика Британія усунула потенційну загрозу переходу данського флоту під контроль Наполеона та зберегла своє панування на морі. Водночас напад на нейтральну державу та масоване бомбардування великого міста викликали гостру критику навіть серед сучасників. Події вересня 1807 року стали одним із перших прикладів масштабної превентивної військової операції, коли держава завдала удару не через вже здійснений напад, а для запобігання можливій майбутній загрозі. Крім того, широке використання ракет Конгріва стало важливим етапом розвитку ракетної зброї, а сама битва продемонструвала, що в епоху Наполеонівських воєн перевага на морі могла вирішувати долю цілих держав навіть без великих сухопутних кампаній.
Данило Ігнатенко
