Близькосхідні релігії є надзвичайно складним і багатогранним явищем, що охоплює тисячоліття духовного розвитку різноманітних народів, які населяли регіон, що простягається від долини Інду й Іранського плато на сході до узбережжя Середземного моря на заході, та від Кавказу й Малої Азії на півночі до узбережжя Червоного моря й Аравійського півострова на півдні. Протягом трьох тисячоліть — від приблизно 3000 до 330 року до нашої ери — цей простір став колискою цивілізації, культури й релігійної думки, залишивши глибокий слід у пізнішій історії людства. І хоча самі ці релігії не збереглися до сучасності у своїй цілісній формі, вони залишили незгладимий відбиток на юдаїзмі, християнстві та ісламі, які постали в цьому ж регіоні як спадкоємці давніх духовних традицій.
Близькосхідні вірування мали надзвичайно тісний зв’язок із політичною структурою, природним середовищем та соціальною організацією. Релігія була не лише інституцією, а способом мислення, структурою, через яку людина осмислювала своє місце у світі, трактувала владу, мораль, природу та космос. Зародившись у шумерських містах-державах Месопотамії, релігійні системи цього регіону швидко стали складними пантеонами з богами, що символізували природні явища, родючість, порядок і закон. Міфи про створення світу, як-от шумерський «Енума Еліш», не лише надавали космогонічне обґрунтування існуванню світу, а й легітимізували владу правителів, які вважалися земними представниками божественного порядку. Такі уявлення сформували основу теократичного правління, характерного для держав у Месопотамії, Ассирії, Вавилоні, Еламі та інших регіонах.
Міфологія та культова практика в регіональних традиціях
Міфологія та релігійна практика в кожному куточку Близького Сходу мали свою специфіку, проте об’єднувалися загальними принципами, серед яких — віра у множинність божеств, сакралізація природи, ідея циклічного часу та культ предків. У Месопотамії, наприклад, панував політейзм із численними богами, серед яких — Ану, Енліль, Енкі, Інанна. Релігія визначала календар, сільське господарство, архітектуру, писемність і навіть медицину. Храми, зиккурати, жерці — усе це становило непорушний елемент повсякденної дійсності. У давньоєгипетській релігії домінували образи Ра, Осіріса, Ісіди, Гора. Фараон водночас був боголюдиною, «сином Ра», який утримував космічний порядок — маат. Зв’язок з потойбіччям був так само важливий: ідея про загробне життя, суд Осіріса та муміфікація відігравали центральну роль у релігійній свідомості.
На західному узбережжі Леванту ханаанські народи — серед яких фінікійці, амореї та інші семітські племена — поклонялися богам Ваалу, Астарті, Елу, що втілювали сили родючості та бурі. Храмові культи, включаючи жертвоприношення, танці, співи та ритуали з участю жерців і жриць, були поширені серед міського населення. У хетів та хуритів релігійні уявлення поєднували індоєвропейські й месопотамські впливи, а культ богині сонця Арінни став одним із центральних у хетському пантеоні.
В Ірані особливого значення набула релігія, яку пізніше трансформував Заратуштра у формі зороастризму. До зороастризму іранці поклонялися силам природи, богам родючості, неба, вогню й води, уособленням яких були Ахурамазда, Мітра, Ангіра та інші божества. Однак уже в Ахеменідську добу можна спостерігати релігійну еволюцію, що поступово відводила центральне місце єдиному верховному богу, утверджуючи ідеї моральної боротьби добра і зла, що стануть характерними для пізніших релігій.
Вплив стародавніх близькосхідних релігій на пізніші традиції
Релігії стародавнього Близького Сходу відіграли визначну роль у формуванні світогляду, який ліг в основу юдаїзму, а згодом — християнства й ісламу. Численні концепції, такі як монотеїзм, моральний кодекс, обраність народу, священна книга, месія, есхатологія та воскресіння, мають свої корені в релігійному мисленні, що розвивалося в регіоні задовго до появи біблійних пророків. Ветхозавітна релігія Ізраїлю, хоча й відмежовувалася від ханаанського язичництва, увібрала в себе багато символів, образів та елементів стародавніх уявлень, що згодом були переосмислені в монотеїстичному контексті.
Біблійні описи творення світу, потопу, епох патріархів, апокаліптичні пророцтва — все це має паралелі в міфах Месопотамії, таких як «Енума Еліш», «Епос про Гільгамеша» або аккадські тексти про поєдинки богів. У свою чергу, концепція дуалізму, яка стала фундаментальною для зороастризму, справила сильний вплив на гностичні вчення, християнські єресі й ісламську філософію.
Данило Ігнатенко
