Ісократ (436 р. до н. е., Афіни — 338 р. до н. е., Афіни) належить до тих постатей античності, чий інтелектуальний вплив вийшов далеко за межі риторики. Він був не лише видатним афінським оратором і вчителем, а й свідком епохи, коли античний світ переживав глибокі політичні й культурні зрушення.
Народжений у заможній родині, Ісократ здобув добру освіту та рано виявив схильність до літератури. Його юність припала на складний період Пелопоннеської війни (431–404 рр. до н. е.), коли могутність Афін почала занепадати. Після смерті Перікла місто втратило політичну стабільність, а демократія дедалі частіше виявляла свої деструктивні риси. Саме ці події сформували в Ісократа прагнення до єдності еллінського світу, ідею миру та спільної мети для всіх греків.
На його світогляд значно вплинув сицилійський софіст Горгій — майстер слова, який не лише прищепив учневі смак до витонченої прози, а й окреслив політичний ідеал панеллінізму — об’єднання греків у спільній боротьбі проти Персії. Ісократ прийняв цю ідею як власне кредо, зробивши її основою своєї політичної та риторичної діяльності.
Школа Ісократа і його учні
На відміну від Академії Платона, школа Ісократа мала практичне спрямування. Вона навчала не абстрактної філософії, а мистецтва слова, політичного мислення і громадянської відповідальності. Учень мав оволодіти здатністю переконувати, впливати, вести суспільний діалог. Саме тому Ісократа вважають засновником системи гуманітарної освіти, орієнтованої на практику політичного життя.
Водночас Ісократ продовжував створювати політичні промови, у яких розмірковував про стан Афін та Греції. Його тексти — «Панегірик» (380 р.), «Про мир» (355 р.), «Про Ареопаг» (бл. 354 р.), «До Філіпа» (346 р.) та «Панафінейська промова» (339 р.) — становлять цінне джерело для істориків. Вони відображають панелліністичний світогляд автора і дають змогу зрозуміти політичні настрої епохи після Пелопоннеської війни.
Риторичне мистецтво і філософські погляди
Ісократ не прагнув до філософських глибин, якими славилася школа Платона. Його цікавила не метафізика, а сила слова — як інструмент впливу на суспільство. Він вірив, що риторика здатна формувати моральну й політичну культуру громадян, а красномовство може бути основою гармонійного державного життя.
Його відомі промови, зокрема «Панегірик Єлені», демонструють виняткову увагу до стилю, композиції та гармонії мови. Кажуть, що Ісократ працював над «Панегіриком» десять років, намагаючись досягти досконалості в кожному вислові. Його вишуканість вражала сучасників, але критики закидали йому надмірну увагу до форми, а не до змісту.
Ісократ помер у 338 р. до н. е., того ж року, коли македонці перемогли греків у битві при Херонеї. Його смерть символічно збіглася з кінцем незалежності класичних Афін. Проте вплив його школи і творів тривав упродовж століть.
Данило Ігнатенко
