Уявити щось ще не означає довести його існування. Саме навколо цієї очевидної на перший погляд різниці виникла одна з найтриваліших філософських суперечок. Наприкінці 1070-х років Ансельм Кентерберійський виклав у «Прослогіоні» аргумент, що виходив із поняття Бога. Згодом його назвали онтологічним. Прихильники та критики сперечаються про нього вже багато століть, часто змінюючи сам спосіб формулювання проблеми.
Що означала віра, яка шукає розуміння
Ансельм народився 1033 року, був ченцем і настоятелем монастиря Бек, а згодом став архієпископом Кентерберійським. Його філософські праці виросли з монастирського життя, навчання та роздумів над вірою. «Прослогіон» має форму молитовного звернення. Автор не приховує, що вже вірить у Бога, але прагне зрозуміти зміст цієї віри й знайти аргумент, який не залежав би від довгого ланцюга інших доказів.
Як із поняття намагалися перейти до існування
Ансельм пропонує мислити Бога як того, понад кого неможливо помислити нічого більшого. Навіть людина, яка заперечує його існування, може зрозуміти цю словесну формулу. Отже, відповідне поняття присутнє в її розумі. Далі автор міркує, що існувати в дійсності й у розумі більше, ніж лише в розумі. Якби найвище мислиме існувало тільки як думка, можна було б помислити щось більше, що існує також реально.
Навіщо Гауніло вигадав досконалий острів
Чернець Гауніло відповів Ансельмові прикладом острова, багатшого й досконалішого за всі інші. Опис зрозумілий, але це не дає підстав стверджувати, що острів справді існує. Гауніло не був атеїстом, який намагався зруйнувати християнство. Він заперечував певний спосіб доведення. Цей епізод нагадує, що критика апологетичного аргументу могла виникати всередині тієї самої релігійної традиції.
Ансельм не прийняв аналогії. На його думку, поняття острова не має тих властивостей, які має поняття найвищого необхідного буття. Будь-який острів залишається обмеженим і може не існувати. Тому суперечка стосується не сили уяви. Вона залежить від того, чи виправдано виділяти поняття Бога як особливий випадок і чи справді його зміст дозволяє перейти від думки до дійсності.
Онтологічний аргумент не став безспірним підсумком середньовічного богослов’я. Його історична вага полягає також у здатності породжувати нові запитання. Чи є існування властивістю? Що означає мислити необхідне? Де проходить межа між аналізом поняття й твердженням про світ? Невеликий монастирський трактат зробив ці питання предметом дискусії, яка далеко вийшла за межі його початкового релігійного середовища.
Іван Гудзенко
