12 серпня 1399 року на берегах Ворскли відбулася одна з найбільших битв Східної Європи XIV століття. Військо великого князя литовського Вітовта зазнало нищівної поразки від золотоординців, очолюваних ханом Тимур-Кутлуком та еміром Едигеєм. Загинули десятки князів, бояр і воєвод, а залишки розгромленої армії відступили до Києва. Ця поразка зірвала плани Вітовта поширити свій вплив на Золоту Орду й завдала тяжкого удару по військовій могутності Великого князівства Литовського.
Чому Вітовт вирушив проти Золотої Орди

Наприкінці XIV століття Золота Орда переживала тривалу боротьбу за владу. Хан Тохтамиш, який раніше об’єднав значну частину ординських володінь, зазнав кількох поразок від середньоазійського правителя Тимура. Остаточно його становище похитнулося після битви на Тереку 1395 року. Втративши престол, Тохтамиш знайшов притулок у Великому князівстві Литовському.
Вітовт вирішив скористатися суперечками між ординськими правителями. Він погодився допомогти вигнаному ханові повернути владу, розраховуючи натомість на підтримку власних територіальних і політичних претензій. Успіх відкривав можливість зміцнити литовський вплив у Причорномор’ї та на руських землях, які раніше залежали від ординських ханів.
Перші походи Вітовта в степ відбулися ще 1397–1398 років. Його війська просувалися до нижнього Дніпра, Дону та кримських земель. У цих кампаніях брали участь руські князі, литовські воїни й татари, які підтримували Тохтамиша.
Навесні 1399 року Вітовт розпочав підготовку до нового, значно більшого походу. Головним місцем зосередження війська став Київ. До литовсько-руських полків приєдналися польські загони, лицарі Тевтонського ордену, молдавські союзники та прихильники Тохтамиша. Серед учасників був польський магнат Спитко з Мельштина, який володів західним Поділлям. Чисельність об’єднаної армії достеменно невідома, проте її склад свідчив про великі політичні амбіції Вітовта.
Розгром литовсько-руського війська
Улітку 1399 року союзне військо рушило з Києва в степ і зустріло ординців на Ворсклі. Проти Вітовта виступив хан Тимур-Кутлук, владу якого підтримував могутній емір Едигей. Хоча останній не належав до ханської династії Чингісхана, саме він мав величезний вплив на ординське військо та політику.
Перед битвою сторони вели переговори. За літописною традицією, Тимур-Кутлук затягував їх, очікуючи на підхід військ Едигея. Після прибуття підкріплення ординці вирішили атакувати.
12 серпня розпочався бій. Вітовт сподівався використати чисельність своєї армії та озброєння, зокрема арбалети й ранню вогнепальну зброю. Однак ординська кіннота мала великий досвід війни у відкритому степу. За поширеною реконструкцією битви, татари вдалися до удаваного відступу, виманили частину противників із бойового порядку й атакували їх із флангів.
Союзне військо не витримало натиску. Відступ швидко переріс у втечу, а ординська кіннота переслідувала розбиті полки. Серед загиблих були князі Андрій і Дмитро Ольгердовичі, польський воєвода Спитко з Мельштина та багато представників руської й литовської знаті.
Сам Вітовт урятувався, як і Тохтамиш, заради повернення якого на ханський престол було організовано похід. Точні втрати встановити неможливо. Літописи називають десятки загиблих князів, але наведені в них цифри потребують обережного ставлення.
Наслідки битви для Києва та Литви
Перемога на Ворсклі дозволила ординцям перейти в наступ. Переслідуючи відступаючих, вони спустошили частину українських земель. Особливо постраждали поселення Київщини. Сам Київ уникнув захоплення, сплативши нападникам великий викуп. Утрата війська й досвідчених воєначальників послабила оборону південних володінь Литви.
Поразка перекреслила наміри Вітовта повернути Тохтамиша на золотоординський престол. Великий князь змушений був відмовитися від негайного наступу в степ і зосередитися на відновленні власних сил. Його становище у відносинах із польським королем Ягайлом також ускладнилося.
Данило Ігнатенко




