Тибетський буддизм, який є однією з найбільш складних і багатогранних форм буддійської традиції, сформувався під впливом індійського буддизму Ваджраяни. Ця форма буддизму, що базується на тантричних текстах, стала основою для розвитку унікальних релігійних практик, філософських концепцій та соціально-політичних інституцій у Тибеті. Однією з ключових особливостей тибетського буддизму є роль лам — духовних вчителів, які не лише передають езотеричні знання, але й відіграють центральну роль у підтримці релігійних ліній через концепцію реінкарнації.
Історичний контекст поширення буддизму в Тибеті
Буддизм проник до Тибету в VII столітті за правління царя Сронг-брцан-сгам-по (Сонгцен Гампо; 605–660 рр. н. е.). Завдяки його зусиллям буддизм почав поширюватися з Китаю та Непалу, ставши згодом державною релігією за часів його нащадка Хрі-сронг-лде-бцана (Трі Сонгдецен; 755–797). Проте після розпаду Тибетської імперії у IX столітті буддизм зазнав занепаду. Його відродження, відоме як “друге поширення”, розпочалося в середині X століття. Саме тоді буддизм Ваджраяни, що базується на тантричних текстах, міцно вкоренився в Тибеті, ставши основою для формування унікальних релігійних традицій.
Роль лам у тибетському буддизмі
Лами, як духовні наставники, відіграють ключову роль у тибетському буддизмі. Вони є носіями езотеричних знань, які передаються через лінії вчителів. Однією з найважливіших практик у Ваджраяні є посвячення (абхішека), яке може бути проведене лише кваліфікованим ламою. Ця практика символізує передачу духовної сили та знань від вчителя до учня, що є необхідним елементом для досягнення просвітлення.
Концепція реінкарнації лам, або спрул-ску (тулку), стала однією з найважливіших інновацій тибетського буддизму. Вона передбачає, що після смерті лами його дух перероджується в новому тілі, яке згодом визнається як його наступна інкарнація. Ця традиція дозволила зберегти безперервність релігійних ліній та забезпечила стабільність у керівництві монастирів і релігійних шкіл.
Основні школи тибетського буддизму
У процесі розвитку буддизму в Тибеті сформувалися чотири основні школи, кожна з яких мала свої унікальні риси та традиції:
- Ньінгма— найстаріша школа, яка зберігає традиції, засновані ще в період першого поширення буддизму. Вона відома своїми практиками Дзогчен, що спрямовані на досягнення природного стану свідомості.
- Сак’я— школа, яка розвинулася в XI столітті та відома своїми філософськими працями та практиками, пов’язаними з тантрами.
- Каг’ю— школа, що виникла в XI столітті, відома своїми практиками Махамудри та традицією реінкарнації лам. Саме в цій школі вперше була впроваджена система тулку.
- Гелукпа— школа, яка виникла в XIV столітті та стала найвпливовішою завдяки своїй академічній строгості та політичній владі. Далай-лами, які є духовними лідерами школи Гелукпа, відіграли ключову роль у політичному та релігійному житті Тибету.
Політичний вплив тибетського буддизму
Школа Гелукпа, завдяки своїй організаційній структурі та підтримці з боку монгольських лідерів, досягла значної політичної влади. Далай-лами, які є інкарнаціями лам, стали не лише духовними, але й політичними лідерами Тибету. Їхня роль у збалансуванні влади між Тибетом, Монголією та Китаєм залишається однією з найважливіших сторінок історії регіону.
Данило Ігнатенко
