Зеброва акула є представником ряду Orectolobiformes, до якого входить сім родин, але Stegostomatidae є монотипною — тобто зеброва акула є її єдиним видом. Дорослі особини досягають довжини до 3,7 м, хоча в умовах неволі рідко перевищують 2,5 м. Тіло циліндричне з виразними латеральними кілями, а голова — широка й дещо сплощена, з надбрівними виступами, розвиненою сенсорною системою у вигляді вусиків біля ніздрів.
Забарвлення акул змінюється з віком: молоді особини мають смугастий візерунок, схожий на зебру, натомість дорослі демонструють характерні плями, що зумовило їх альтернативну назву — «леопардова акула», особливо поширену в Австралії.
Екологія та поведінка
Зеброва акула — типовий мешканець коралових рифів та прилеглих мілководних ділянок, де вона веде свій спосіб життя. Цей вид — нічний мисливець, який вдень перебуває в стані спокою, ховаючись у тріщинах рифів, а вночі активно полює на молюсків, ракоподібних і дрібну рибу. Її витончене та гнучке тіло дозволяє проникати в найвужчі простори серед коралів.
Зуби дрібні, мають три вістря: центральне й два бічних, що дозволяє ефективно захоплювати та утримувати слизьку здобич.
Розмноження та життєвий цикл
Зеброва акула є яйцекладною: самка відкладає до 80 яєць на рік. Яйця мають подовжену форму з ниткоподібними прикріплювальними структурами. Молоді особини вилуплюються завдовжки від 20 до 36 см. Статева зрілість у самців настає приблизно у 7 років, у самок — у віці 6–8 років. У неволі зеброві акули можуть жити до 28 років, демонструючи високу адаптивність до штучних умов утримання.
Охоронний статус і загрози
За класифікацією МСОП з 2015 року Stegostoma fasciatum визнано зникаючим видом. Основні загрози — надмірний промисловий вилов (особливо в Південно-Східній Азії), використання м’яса, печінки та плавників, а також деградація коралових середовищ. Субпопуляції виду демонструють різну динаміку: індонезійсько-австралійська популяція є більш стабільною, тоді як популяції Індійського океану зазнають гострого тиску й в окремих регіонах практично зникли.
Проблематика збереження ускладнюється недостатністю досліджень поза межами Австралії. Систематичне спостереження, захист середовища існування, створення морських заповідників і просвітницька робота з місцевим населенням є критично важливими для стабілізації чисельності цього виду.
Данило Ігнатенко
