Жак Ліпшіц (нар. 10 серпня [22 серпня за новим стилем] 1891 року, Друскінінкай, Литва, Російська імперія — помер 26 травня 1973 року, Капрі, Італія) — французький скульптор єврейсько-литовського походження, один із провідних майстрів раннього авангарду. Він став одним із перших, хто переніс принципи кубізму в тривимірний простір, заклавши підвалини нерепрезентативної скульптури ХХ століття. Його творчість поєднала аналітичність форми, експериментальність матеріалу та емоційний жест, що зробило його одну з ключових фігур європейського мистецтва міжвоєнної доби.
Формування митця
Дитинство Ліпшіца минуло в багатокультурному середовищі Литви, де він здобув перші знання з точних наук. Навчання інженерії у Вільнюсі визначило його майбутній інтерес до конструкції та просторових рішень. Проте саме переїзд до Парижа 1909 року став переломним. Столиця модерністичних пошуків, де працювали найсміливіші художники Європи, відкрила перед ним нові естетичні горизонти.
У Парижі Ліпшіц почав систематично вивчати скульптуру. Тут він увійшов у коло молодих митців Монпарнасу, де зароджувався кубізм. Після короткої служби в російській армії (1912–1913) він повернувся до французької столиці, де мексиканський художник Дієго Рівера познайомив його з Пабло Пікассо. Саме ця зустріч визначила його подальшу траєкторію: знайомство з ідеями Пікассо та Жоржа Брака дало йому нову модель мислення — простір як динамічна структура.
Кубістичний період
У середині 1910-х років Ліпшіц почав створювати скульптури, які фактично переносили живописні кубістичні експерименти у тривимірний простір. Одним із ранніх і найважливіших творів стала «Людина з гітарою» (1916). У цій роботі митець розклав фігуру на об’єми, що імітують кубістичні призми, відмовився від традиційної репрезентації та зосередився на ритмі та взаємодії площин.
На відміну від класичної скульптури, Ліпшіц прагнув працювати не зі статичним тілом, а з конструкцією, яка існує у просторі як система взаємопов’язаних елементів. Він експериментував із твердими масивами каменю, дерева та бронзи, створюючи натюрморти та фігури в низькому рельєфі, які зберігали тісний зв’язок із живописом кубістів.
«Прозорі» скульптури
Близько 1925 року Ліпшіц розпочав найбільш новаторський період творчості — створення серії скульптур, які отримали назву «прозорі». Ці роботи стали його внеском у розвиток просторової абстракції та нової пластичності.
У «прозорих» скульптурах митець цілеспрямовано включав порожнечу до структури твору. Відкритий простір сприймався як рівноправний елемент композиції, а співвідношення маси й порожнечі створювало ефект руху та внутрішнього ритму. Таким чином Ліпшіц розширив уявлення про те, якою може бути скульптура в модерністичному мистецтві.
Серед найвідоміших робіт цього періоду:
- «Арфістка» (1928) — складна конструкція з вигнутих форм, яка здається незамкненою, спрямованою в простір;
- «Пара» (1928–1929) — твір, у якому він прагнув передати не лише гармонію форм, а й емоційний зв’язок між двома постатями;
- «Фігура» (1926–1930) — бронзова скульптура, що поєднує органічні лінії та натягнуту внутрішню динаміку.
Більшість цих скульптур були відлиті з попередніх крихких моделей, які Ліпшіц створював із картону та воску. Його робота з матеріалами нагадувала інженерний експеримент, у якому форма народжувалася з конструктивного вибору.
Міжнародне визнання та новий духовний етап
До 1941 року, коли Ліпшіц емігрував до Нью-Йорка, його ім’я було відоме в провідних мистецьких центрах Європи. У Сполучених Штатах він увійшов у середовище, де модернізм набував нового масштабу, а післявоєнний світ переглядав власне ставлення до духовності та символів.
Повоєнні твори Ліпшіца відзначаються зростанням експресії та переосмисленням міфологічних тем. Він поступово відходить від холодної аналітичності раннього кубізму й звертається до драматичних сюжетів, що відбивають руйнівний досвід ХХ століття.
Помітні роботи цього періоду:
- «Молитва» (1943) — експресивна композиція з підкресленою вертикаллю, яка втілює пошук відновленої духовності;
- «Прометей душить стерв’ятника II» (1944–1953) — масштабний міфологічний цикл, у якому митець осмислював трагедію людства в умовах воєн і тоталітарних режимів;
- «Беллерофонт приборкує Пегаса» (1966) — остання велика робота, встановлена 1977 року в Колумбійському університеті.
У цих скульптурах відчутні риси монументальності та драматизму, які поєднуються з характерним для Ліпшіца інтересом до складних структур і взаємодії маси з простором.
Жак Ліпшіц посідає центральне місце в історії модерністського мистецтва. Він був одним із перших скульпторів, хто не просто адаптував кубізм, а створив на його основі нову мову пластики. Його роботи визначили напрямок розвитку європейської й американської скульптури міжвоєнної та повоєнної доби.
Данило Ігнатенко
