Збірка «Тисяча й одна ніч» є однією з найвідоміших літературних пам’яток, що увібрала в себе багатошарові традиції усного й письмового оповідання Близького Сходу, Індії та Середземномор’я.
Найдавніша відома згадка про збірку датується IX століттям, хоча її витоки сягають значно глибше, у синтез індійських, іранських, арабських і навіть грецьких сюжетів. Перське «Хазар афсана» («Тисяча казок») стало одним із головних джерел, яке згодом було перекладено арабською та зазнало багатьох редакцій.
До середини XX століття науковці виділили кілька етапів становлення:
Перські витоки VIII століття («Хазар афсана»).
Ранні арабські переклади (Альф хурафа, Альф лейла).
Редакції IX–X ст., включно з роботою аль-Джахшіярі (942 р.).
Єгипетські нашарування XII ст., що збагатили корпус місцевими сюжетами.
Пізні доповнення XVI ст., зокрема історії про ісламські контрхрестові походи та сюжети, принесені монголами.
Примітно, що всесвітньо відомі казки про Аладдіна, Алі-Бабу та Синдбада з’явилися лише у XVIII столітті в європейських адаптаціях.
Структура
Ключовим композиційним елементом збірки є рамкова історія про Шахразаду (Шехеразаду) — мудру й красномовну доньку візира, яка, прагнучи врятувати себе та інших жінок від жорстокого царя Шахріяра, котрий щодня страчував нову дружину, вигадує стратегію безкінечного оповідання. Щоночі вона розповідає захопливу історію, перериваючи її на найцікавішому місці, щоб продовжити наступного вечора. Такий прийом птадтримує інтригу і створює відчуття безмежності оповідного світу.
Мовна й культурна багатошаровість
Стиль збірки поєднує розмовні вирази, прислів’я, поетичні вставки. Лінгвістичний аналіз свідчить, що тексти часто містять граматичні неточності й діалектизми, що вказує на усне походження значної частини матеріалу. Імена персонажів належать до різних культурних зон: іранської, арабської, індійської — що відображає трансрегіональний характер збірки.
Європейське відкриття та переклади
Першим, хто познайомив Захід із «Тисячею й однією ніччю», був французький сходознавець Антуан Галланд. Його переклад Les Mille et Une Nuits (1704–1717) став культурною сенсацією та відкрив шлях до численних адаптацій. Характерно, що саме Галланд ввів до збірки деякі з найпопулярніших нині історій, записавши їх від сирійського оповідача Ханни Діяба.
У XIX столітті з’явилися інші значущі переклади, зокрема текст Булака (Каїр, 1835), а англійські версії Джона Пейна та сера Річарда Бертона увійшли до класики перекладознавства.
Данило Ігнатенко
