Один відомий інженер мав за своїми плечима багато надбань. Завдяки йому в містах будувалися нові висотки, конструювались міцні хмарочоси, які витримували землетруси. Якось серед своїх знайомих ненароком сказав:
– Вибачте, за мою самовпевненість, але для мене тепер немає нічого неможливо!
– Є, – заперечив йому товариш, – спробуй пожити місяць, так як жив Господь.
Чоловік охоче погодився, бо був віруючим, та й самому було цікаво як це! Для свого експерименту постановив: щодня, щогодини і щохвилини думати, як в тій чи іншій ситуації, поступив би Всевишній.
– Це легко, – подумав першого дня, – буду всім прощати.
Але це давалося нелегко.
– Може, молитва допоможе? – подумав.
Цілий день шептав псалми. Але пробачити усіх не вдавалося. То слівце скаже, то, бодай, кривим поглядом гляне.
– Гм, треба бути спокійнішим, не нервувати, – думав ввечері.
Наступного ранку спеціально випив валеріанку.
– От, тепер вже точно, ні на що не буду реагувати, – постановив.
Та людське єство брало верх. Вже і навчився прощати і спокійний був як мумія, але осудливі думки нестерпно лізли в голову. Так його вистачило на неповний тиждень.
– Це дуже важко себе контролювати, – нарешті визнав, – над кожним своїм кроком думати, думати і ще раз думати! Бути милосердним на ядовиті словечка, коли хочеться тим же відповісти, реагувати добром на зло… Це просто неможливо!
Людина зводить високі хмарочоси, конструює літаки, машини, кораблі, здається, що якщо вже таке їй підвладне… ! А от візьмімо просту річ, чи пробували, коли-небудь, прожити бодай одну годину так, як жив Господь? Думати як Він. Важко прощати, любити ворога, віддавати чи славити. Скажете, ну він же Бог! Так. Але він нас створив на свій образ і подобу і охоче поміг би нам, тільки ми б цього захотіли. Які ми, все – таки, немічні…
© Юлія Головчин «Притчі»
