Левірат — це звичай або закон, згідно з яким вдова повинна, або в окремих випадках має право вийти заміж за брата свого померлого чоловіка. Термін походить від латинського слова levir, що означає «брат чоловіка». Важливо зазначити, що під «братом» у цій практиці розуміється не обов’язково кровний родич: у деяких суспільствах «братом» вважали людину, яка належала до тієї ж соціальної чи родової групи.
Існували варіації левірату залежно від особливостей культури. Зокрема, в окремих традиціях, якщо брат мав бути молодшим за померлого чоловіка, така форма отримувала окрему назву — молодший левірат. У цьому разі обирали не просто будь-якого родича, а того, хто за віком і статусом міг найкраще продовжити справу та ім’я покійного.
Левірат часто існував поряд із практикою сорарату — зворотною традицією, коли вдівець повинен був одружитися із сестрою своєї покійної дружини. Обидва звичаї виконували важливу соціальну функцію: вони підтримували родинні зв’язки, захищали вдову та дітей, забезпечували стабільність майнових відносин і спадковості.
Соціальне значення левірату
Він мав глибокий соціальний і правовий сенс, допомагав зберігати майно всередині родини, захищати вдову від безправного становища й водночас забезпечував продовження роду померлого. Часто брат, який одружувався зі своєю колишньою невісткою, ставав не лише чоловіком, а й свого роду опікуном спадщини покійного.
У таких шлюбах діти, народжені вдовою від нового чоловіка, соціально визнавалися нащадками першого чоловіка. Це дозволяло зберегти ім’я та родову лінію померлого.
Приклади з історії та сучасності
У давньоєврейському суспільстві левірат був передбачений релігійними законами. Зокрема, у книзі Второзаконня (у Біблії) описано обов’язок брата померлого взяти вдову в дружини, якщо перший шлюб не приніс дітей. Якщо чоловік відмовлявся, це вважалося ганьбою для нього, і вдова могла прилюдно засоромити його перед громадою.
Серед народу нуер у Південному Судані левірат також є поширеною практикою. Там діти, народжені вдовою після її повторного шлюбу, юридично належать до роду першого чоловіка. Вони визнають померлого своїм батьком, навіть якщо біологічний батько інший чоловік. Така система допомагає зберегти родові структури в суспільстві, де сімейні узи й спадковість відіграють ключову роль.
Крім Близького Сходу та Африки, різні форми левірату зустрічалися серед народів Центральної Азії, індіанців Північної Америки, а також у деяких частинах Південної Азії.
Причини виникнення
Історики й антропологи вважають, що звичай левірату виник як відповідь на кілька базових потреб:
Забезпечення захисту вдів і дітей після смерті годувальника.
Збереження майна в межах однієї родової групи.
Продовження роду в умовах, коли смертність серед чоловіків була високою через війни чи епідемії.
Укріплення родинних альянсів і підтримка стабільності громади.
Сучасний стан
У ХХ–ХХІ століттях левірат поступово втратив своє значення в більшості суспільств через зміни правових систем, поширення ідей особистої свободи й рівності статей. Проте в окремих регіонах Африки й Азії подібні практики існують досі, особливо в сільських і традиційних спільнотах.
У деяких випадках сучасні левіратні шлюби відбуваються добровільно, як спосіб збереження родинних зв’язків і підтримки вдови. Проте там, де вони нав’язуються примусово, міжнародні організації з прав людини виступають проти практик як таких, що порушують права жінок.
Данило Ігнатенко
