Іконографічні зображення Хадада фіксують сталі елементи: рогатий шолом, блискавка, палиця, бичачий супровід. Ці образи поширювались у різних формах — від барельєфів до храмової скульптури, свідчачи про уніфіковану систему релігійного впізнавання, характерну для бронзової доби. Його культові центри були зосереджені в таких містах, як Алеппо (стародавній Халеб), де Хадада вшановували протягом століть, і де храми йому зберігали своє значення навіть у християнський період.
У єврейській біблійній традиції образ Хадада (Ріммона) сприймається як інородний, язичницький, але згадки про нього, зокрема в книзі Царів (2 Цар. 5:18), свідчать про усвідомлення його ролі як впливового бога-сусіда. Його культ неодноразово заборонявся, але його вплив, як і вплив усієї семітської релігійної спадщини, залишався присутнім у релігійній культурі Давнього Ізраїлю, особливо в периферійних або пограничних регіонах.
З поступовою еллінізацією Сходу Хадад, як і багато інших місцевих божеств, зазнав трансформації. Його ототожнювали з греко-римським Зевсом, що зберігав функції громовержця, та з римським Юпітером. Водночас, на місцях стародавніх храмів Баал-Хадада почали зводити храми елліністичних божеств, що відображає складну релігійну еволюцію та злиття культових практик.
Таким чином, Хадад постає не лише як регіональний бог бурі, але як складна релігійна фігура, що втілює космічний порядок, політичну легітимацію й універсальну міфопоетичну символіку. Його культ і образ є важливими свідченнями релігійної свідомості західносемітських народів, які шанували природу як живу силу, здатну наводити бурю, дарувати врожай і підтримувати космічну рівновагу.
Данило Ігнатенко
