Після завершення Першої світової війни Сполучені Штати переживали неспокійний період. Ціни зростали, робітничі страйки охоплювали великі підприємства, у містах спалахували расові заворушення, а революція в Росії породила страх, що подібний сценарій може повторитися в Америці. Особливо сильний резонанс викликали анархістські вибухи 1919 року. Навесні невідомі розіслали десятки бомб поштою, а 2 червня вибухівка зруйнувала частину будинку генерального прокурора Александра Мітчелла Палмера у Вашингтоні. Він не постраждав, але напад різко змінив його ставлення до радикальних рухів.
Палмер вирішив перейти до наступу. Разом із молодим Дж. Едгаром Гувером він створив спеціальний розвідувальний підрозділ, який збирав інформацію про комуністів, анархістів та інші ліворадикальні організації. Особливу увагу приділяли іммігрантам, оскільки іноземців було простіше депортувати, ніж притягнути американського громадянина до відповідальності лише за політичні переконання.
Перші рейди
7 листопада 1919 року федеральні агенти та місцева поліція здійснили масштабні обшуки осередків Союзу російських робітників. У Нью-Йорку затримали понад двісті осіб. Під час наступних рейдів вилучали радикальну літературу, зброю та матеріали, які влада вважала доказами революційної діяльності.
Кульмінацією кампанії стала депортація 21 грудня 1919 року. На транспортне судно «Буфорд» посадили 249 радикалів, серед яких були відомі анархісти Емма Голдман та Александр Беркман. Преса охрестила корабель «Радянським ковчегом». У суспільстві це подавали як перемогу над загрозою більшовицької революції.
Масові арешти січня 1920 року
Найбільша хвиля почалася 2 січня 1920 року. У понад тридцяти містах США федеральні та місцеві агенти одночасно проводили обшуки й затримання. За різними оцінками, за короткий час заарештували кілька тисяч людей.
Саме масштаб операції виявив її головну проблему. Ордерів було значно менше, ніж затриманих. Людей часто арештовували лише через участь у зборах, членство в організації або знайдену політичну літературу. Частину затриманих били, тримали в переповнених приміщеннях і допитували без належної юридичної допомоги.
Кампанія починає руйнуватися
Палмер оголосив рейди великим успіхом і стверджував, що в США залишаються сотні тисяч небезпечних радикалів. Однак перевірка справ дала інший результат. Виконувач обов’язків міністра праці Луїс Пост скасував понад 70 відсотків із приблизно 1600 ордерів на депортацію, які потрапили на його розгляд.
Громадська думка також почала змінюватися. У пресі з’являлися повідомлення про побиття та незаконні обшуки. Юристи відкрито говорили про порушення Конституції. Остаточного удару репутації Палмера завдало його попередження про нібито підготовку революції 1 травня 1920 року. День минув без масштабного повстання, і довіра до генерального прокурора різко впала.
Чим закінчилися рейди
Палмер так і не став кандидатом у президенти від Демократичної партії. Його кампанія, задумана як демонстрація сили, перетворилася на приклад того, як боротьба з реальною загрозою може перейти в масове переслідування за переконання та походження.
Рейди Палмера залишили важливий урок американської історії: держава справді мала підстави боротися з політичним насильством і тероризмом, але під час кампанії межа між злочинцем і політичним опонентом виявилася небезпечно розмитою.
Данило Ігнатенко
