Поль Сезанн, народжений 19 січня 1839 року в Екс-ан-Провансі, Франція, і померлий у тому ж місті 22 жовтня 1906 року, є однією з центральних фігур у переході європейського живопису від традицій 19 століття до формальних і концептуальних інновацій модернізму. Його творчість, яка довгий час залишалася недооціненою за життя художника, стала підґрунтям для таких мистецьких напрямів як кубізм і абстракціонізм.
Розвиток художнього світогляду Сезанна розпочався в умовах культурно насиченої епохи середини XIX століття. Народжений у забезпеченій буржуазній родині, він спочатку отримав класичну освіту і навіть розпочав навчання в юридичному факультеті Університету Екс-ан-Прованса під тиском батька-банкіра. Проте прагнення до мистецтва, підтримане матір’ю, переважило, і Сезанн вирушив до Парижа — епіцентру європейського культурного життя. Його перше знайомство зі столичним мистецьким середовищем було водночас захопливим і травматичним: зіткнення з технічно досконалішими студентами спричинило глибоку депресію. Однак саме тут, у Паризькій академії, він почав формувати своє унікальне бачення живопису, зокрема під впливом таких постатей, як Еміль Золя, Едуар Мане, Гюстав Курбе та Каміль Піссарро.
Сезанн, як художник, не обмежувався наслідуванням естетики своїх сучасників. Навпаки, він дедалі більше віддалявся від академічного живопису та навіть від імпресіоністичного бачення. Прагнучи не лише зафіксувати ефемерність світла, як це робили його друзі, а й проникнути в глибинну сутність речей, він намагався осмислити форму як щось автономне від випадкової гри світлотіней. У цьому полягає кардинальна відмінність між його творчістю та імпресіоністичним живописом. Він використовував короткі мазки, що нагадували імпресіоністичну техніку, проте в його творах вони не втрачали структури, а натомість формували злагоджену архітектоніку композиції.
Особливістю живопису Сезанна стало поєднання глибокої просторової перспективи з площинністю, яку він досягав через призматичну будову кольорових мас. В його картинах простір не просто зображувався, а переживався як внутрішній ритм композиції. Саме така парадоксальна якість його полотен — поєднання тривимірності з площинністю — привела до формування нових мистецьких уявлень про зображення об’єктів і надихнула наступні покоління художників, серед яких найбільш відомі — Пабло Пікассо та Жорж Брак, творці кубізму.
Життя Сезанна було позначене постійним балансуванням між суспільною ізоляцією та внутрішнім самовдосконаленням. Його інтровертна натура, підсилена соціальною незграбністю, робила його непридатним до мистецького богемного життя. Його відчуження особливо загострилося після охолодження стосунків із Емілем Золя, який у романі “Творіння” створив образ митця, що Сезанн сприйняв як образу. Водночас саме в роки відлюдництва він досягнув найвищого рівня майстерності. Його натюрморти й пейзажі цього періоду демонструють відшліфовану техніку, гармонійну композицію та ідею живопису як автономної естетичної реальності. Особливе місце в його творчості займає серія з видом на гору Сент-Віктуар — символічний пейзаж, що став знаком його глибокої прив’язаності до Провансу і водночас лабораторією його формальних пошуків.
На межі століть визнання Сезанна як художника почало стрімко зростати. Попри початкову байдужість публіки та критики, його роботи були виставлені в галереї Амбруаза Воллара — одного з перших арт-дилерів, які зрозуміли новаторство Сезаннового підходу. На початку ХХ століття його твори почали купувати музеї та приватні колекціонери, а мистецьке середовище почало вбачати в ньому предтечу нового мистецтва. Його творчість мала величезний вплив на багатьох художників XX століття, серед яких не тільки кубісти, а й експресіоністи, фовісти, абстракціоністи.
Його картини, такі як «Гора Сент-Віктуар», «Натюрморт з яблуками» чи «Гравці в карти», досі вражають глядачів своєю внутрішньою структурністю, кольоровою цілісністю та філософською глибиною. Поль Сезанн — це художник, який не просто відіграв ключову роль у мистецькому процесі свого часу, але й виявився тим чинником, без якого не можна уявити розвиток мистецтва XX століття.
Данило Ігнатенко
