Хорхе Маріо Бергольйо народився 17 грудня 1936 року в Буенос-Айресі в родині італійських емігрантів. Після навчання на хімічного техніка працював у харчовій промисловості, однак у юному віці пережив глибоке духовне покликання. У 21 рік після тяжкої хвороби легень вступив до єзуїтського новіціату. Вивчав гуманітарні науки в Чилі, здобув ступінь з філософії, викладав літературу й психологію, а згодом завершив богословську освіту і був висвячений на священника у 1969 році. У 1973 році склав останні обіти в ордені єзуїтів і був призначений настоятелем провінції ордену в Аргентині.
Його діяльність припала на роки військової диктатури і період, відомий як Брудна війна. Саме тоді зникли двоє священиків-єзуїтів. Пізніше їх знайшли живими, але випадок викликав суперечки навколо ролі Бергольйо. Його звинувачували в бездіяльності, хоча сам він запевняв, що діяв потай і намагався допомогти. Офіційні звинувачення проти нього було згодом відхилено.
У 1980-х роках викладав у семінарії, був її ректором, а також навчався в аспірантурі в Німеччині. У 1992 році його призначили єпископом-помічником Буенос-Айреса. Через шість років став архієпископом, а в 2001 році отримав сан кардинала.
Скромність і активна позиція
Бергольйо був відомий своїм скромним способом життя. Жив у невеликій квартирі, користувався громадським транспортом, виступав на захист бідних і активно реагував на соціальні кризи. Його богословська позиція була консервативною, що призвело до конфліктів з урядом Нестора Кіршнера та особливо з його наступницею Крістіною Фернандес. Він критикував легалізацію одностатевих шлюбів і виступав проти державної політики щодо родини. Влада у відповідь називала його прихильником правих сил.
Обрання Папою
Після відставки Бенедикта XVI у 2013 році на конклаві кардиналів Бергольйо був обраний Папою. Він став першим понтифіком із Латинської Америки, першим єзуїтом на цьому престолі та першим Папою, який узяв ім’я Франциск. Це ім’я відсилає до постаті Франциска Ассизького, що уособлював убогість, мир і простоту. Новообраний Папа одразу визначив напрям своєї діяльності як служіння церкві, відкритій для нужденних і покинутих.
Пріоритети понтифікату
Серед головних ініціатив Франциска була енцикліка Laudato si’, оприлюднена у 2015 році. У цьому документі Папа закликав до відповідального ставлення до природи і клімату. Це звернення мало великий резонанс у світовій політиці та громадській думці.
Франциск також виступав за права мігрантів. Під час візиту на острів Лампедуза, ключову точку для біженців у Середземному морі, Папа публічно закликав до припинення байдужості до страждань людей, які залишають свої домівки через війну і бідність.
Його понтифікат припав на період глибокої кризи в Католицькій церкві. Скандали, пов’язані з сексуальним насильством з боку духовенства, зруйнували довіру багатьох вірян. Франциск відкрито просив вибачення в жертв, започаткував реформи і запровадив механізми розслідування в таких випадках. Він також ініціював зміни у фінансовій системі Ватикану і зробив кроки до більшої прозорості в управлінні.
Папа активно просував ідею міжрелігійного діалогу. Він зустрічався з представниками ісламу, юдаїзму, протестантизму та православ’я, наголошуючи на необхідності миру, співпраці й солідарності між народами.
Завершення понтифікату
Франциск помер 21 квітня 2025 року у Ватикані. Його понтифікат залишив глибокий слід у сучасній історії Католицької церкви. Він став прикладом пастиря, який поєднував духовну простоту з рішучістю в реформах. Його церква була не для еліти, а для тих, кого суспільство часто ігнорує.
Данило Ігнатенко
