Орден Бекташі — один із найоригінальніших та найвпливовіших суфійських орденів ісламського світу, що виник у XIII столітті на перетині релігійного містицизму, шиїтських переконань і культурного діалогу між християнським і мусульманським світом. Протягом століть бекташі відігравали як духовну, так і політичну роль у Османській імперії, а згодом — в релігійному житті Балкан і сучасної Туреччини.
Витоки та становлення
Ймовірно, орден заснував Хаджі Бекташі, містик і мислитель, який народився в Нішапурі (Хорасан, сучасний Іран) і переїхав до Анатолії у XIII столітті. Там він оселився біля Кіршехіра та заснував першу текке — монастирсько-релігійну оселю, що стала осередком духовної практики бекташів. В його вченні поєднувалися елементи шиїзму, суфізму, а також місцевих духовних традицій.
Хоча початково орден мав неформальний характер, його остаточна структура склалася у XVI столітті під керівництвом Баліма Султана — так званого «другого піра», який упорядкував ієрархію, запровадив ритуали та інституційні посади. Тоді ж орден почав святкувати Навруз як день народження Алі — зятя пророка Мухаммеда, що свідчить про тісні зв’язки з шиїтською традицією, зокрема шанування 12 імамів.
Містицизм, ритуали і духовність
Орден завжди відзначався особливою духовною ліберальністю. На відміну від більшості мусульманських напрямів, вони не дотримуються суворо зовнішніх релігійних норм, а зосереджуються на внутрішньому очищенні душі, особистому зростанні та містичному єднанні з Богом. Жінки беруть участь у всіх обрядах на рівних правах з чоловіками.
Особливістю бекташійських громад, особливо на Балканах, стало інкорпорування елементів християнської практики, таких як сповідь, безшлюбність духовних лідерів, символічне причастя. У Туреччині ж духовні отці можуть мати родини, а обряди часто переплітаються з практиками алевітів — близького за духом руху.
Політичний вплив і кризи
Пік політичного впливу ордену припав на XV–XVII століття, коли він став офіційною духовною основою яничарського корпусу — елітного військового підрозділу Османської імперії. Після ліквідації яничарів у 1826 році султаном Махмудом II, орден також зазнав удару: його текке були зачинені, а діяльність обмежена.
Початок ХХ століття приніс нову хвилю переслідувань. У 1925 році у Туреччині Мустафа Кемаль Ататюрк заборонив усі суфійські ордени в межах кампанії секуляризації. Бекташі перенесли свою центральну резиденцію до Тирани, столиці Албанії, де в 1931 році була заснована офіційна штаб-квартира.
Переслідування і сучасне відродження
У комуністичній Албанії з 1967 року бекташі, як і всі релігійні групи, зазнали повної заборони. Проте, всупереч репресіям, ритуали та навчання таємно продовжували існувати. Після падіння комуністичного режиму в 1990-х роках орден було відроджено, а його духовні центри знову відкрили двері для паломників.
Станом на 2024 рік бекташі в Албанії становлять приблизно 5% населення (близько 115 тисяч осіб), але мають непропорційно великий культурний та релігійний вплив. Бекташійські святині відвідують як мусульмани, так і християни, що свідчить про їхній екуменічний характер.
Данило Ігнатенко
