У процесі формування модерної української нації Наддніпрянщина відіграла визначальну роль як культурний, соціальний і символічний центр. Саме в цьому регіоні впродовж XIX — початку XX століття відбувся перехід від традиційної етнокультурної спільноти до усвідомлення українців як модерної нації з власною мовою, історією та культурною програмою. Наддніпрянщина стала простором, у якому поєдналися селянська традиція, інтелектуальні пошуки й нові форми національної солідарності в межах Україна.
Наддніпрянщина як соціальна основа націятворення
На відміну від західноукраїнських земель із розвиненішими міськими структурами, Наддніпрянщина зберігала переважно аграрний характер. Саме селянство стало головним носієм мови, фольклору та традицій, які інтелігенція згодом осмислила як підґрунтя національної ідентичності. Тут сформувалося уявлення про народ як історичний суб’єкт, здатний бути джерелом культури, моралі та легітимності.
Соціальна структура Наддніпрянщини сприяла збереженню архаїчних форм колективної пам’яті. Ця тяглість дала можливість у XIX столітті переосмислити селянську культуру не як ознаку відсталості, а як фундамент національного відродження.
Мова і фольклор як основа національної ідеї
Наддніпрянщина стала головним збирачем живої української мови. Саме місцеві говірки лягли в основу літературної норми, яка поступово формувалася в культурному середовищі регіону. Фольклор Центральної України — пісні, думи, перекази — став важливим інструментом осмислення історії та колективного досвіду.
Збирання й публікація фольклорних матеріалів перетворили усну традицію на чинник модерного національного дискурсу. Народна пісня і казка перестали бути лише елементом побуту, а стали маркерами ідентичності й доказом культурної самодостатності українців.
Інтелігенція Наддніпрянщини і національний проєкт
У XIX столітті в Наддніпрянщині формується прошарок інтелігенції, який усвідомлює необхідність культурного й історичного самоопису. Саме тут виникають перші наукові та літературні спроби подати українців як окрему націю з власним історичним шляхом. Інтелектуальне життя регіону концентрується навколо ідеї відновлення історичної пам’яті та кодифікації культурної спадщини.
Наддніпрянська інтелігенція поєднувала європейські ідеї романтизму й народництва з локальною традицією. Вона розглядала культуру як головний інструмент національного самоствердження в умовах відсутності політичної автономії.
Історична пам’ять і козацька спадщина
Важливим чинником формування модерної нації стала апеляція до козацького минулого Наддніпрянщини. Козацтво осмислювалося не лише як військовий стан, а як втілення свободи, самоврядування й гідності. Саме на Наддніпрянщині козацька спадщина була найглибше вкорінена в народній пам’яті.
Переосмислення козацької традиції дозволило інтегрувати історичний досвід у модерний національний наратив. Минуле перестало бути лише предметом літописної пам’яті й стало джерелом ідентичності та політичних ідеалів
Наддніпрянщина і формування національної культури
Модерна українська культура значною мірою сформувалася саме на наддніпрянському ґрунті. Літературна мова, тематичні мотиви, естетичні норми й образи «українського світу» походять із Центральної України. Село, степ, річка, праця на землі стали універсальними символами української культури.
Цей культурний канон, сформований у Наддніпрянщині, згодом був поширений на інші регіони й сприйнятий як загальнонаціональний. Таким чином регіональна традиція стала основою для всеукраїнського культурного простору.
Політичний вимір національного становлення
Хоча Наддніпрянщина тривалий час залишалася в межах імперських структур, саме тут виникли перші проєкти політичного осмислення українства. Культура виконувала компенсаторну функцію, заміщуючи відсутню державність. Ідея нації формувалася поступово — через мову, історію та освіту.
Цей шлях, характерний для Центральної України, зумовив специфіку українського національного руху, який довгий час мав культурно-просвітницький, а не революційний характер.
Данило Ігнатенко
