Монтан — релігійний діяч II століття, засновник одного з найвідоміших пророчих рухів раннього християнства — монтанізму. Його діяльність розпочалася у Фрігії (сучасна центральна Туреччина) приблизно в 170-х роках і стала одним із найяскравіших проявів містичного релігійного ентузіазму ранньої епохи. Попри офіційне засудження з боку Церкви, вчення Монтана вплинуло на формування християнської духовності, зокрема через його послідовників у Північній Африці, серед яких був відомий апологет Тертулліан.
Походження та навернення
Про особу Монтана збереглося дуже мало достовірних відомостей. За свідченням церковного історика Євсевія Кесарійського, до навернення у християнство він, ймовірно, був жерцем у культі східної богині-матері Кібели. Цей культ відзначався екстатичними обрядами, де важливу роль відігравали видіння, танці та стан релігійного трансу. Саме такий досвід міг сформувати його сприйняття містичного натхнення як безпосереднього прояву божественної сили.
Після переходу до християнства Монтан залишив служіння язичницьким богам і присвятив себе пророчій діяльності. Приблизно у 172 або 173 році він почав виступати у фригійських містах, стверджуючи, що через нього говорить Святий Дух. Його проповіді супроводжувалися екстатичними станами, які викликали одночасно захоплення і побоювання серед віруючих.
Пророча місія та “нове одкровення”
Монтан вважав себе обраним посередником між Богом і людьми. Його пророцтва містили переконання, що християнство вступає в нову епоху, у якій Святий Дух відкриває остаточну істину. Це “нове одкровення”, на його думку, продовжувало справу апостолів і було останнім етапом у божественному одкровенні людству.
Навколо Монтана сформувалася група послідовників, відомих як “просвітлені”. Найвідомішими серед них стали дві пророчиці — Прісцилла (Пріска) та Максимілла. Вони, так само як і сам Монтан, говорили у стані релігійного екстазу, який тлумачився як дія Святого Духа. Цей феномен отримав назву “глосолалія” — мовлення “незрозумілими мовами”, яке вважалося знаком божественного натхнення.
Очікування кінця світу
Центральним елементом пророцтв Монтана було переконання, що кінець світу наближається. Він проголошував, що Новий Єрусалим — місто, згадане у «Одкровенні Івана» — незабаром зійде на землю поблизу фригійського селища Пепуза. Це місце він вважав святим і проголошував осередком майбутнього Божого царства.
У зв’язку з цим Монтан встановив суворі правила для своїх послідовників. Він закликав до аскетизму, постійних молитов, стриманості та відмови від земних задоволень. Такі вимоги мали підготувати віруючих до близького пришестя Христа. Його вчення відзначалося особливою ригористичністю, що різко відрізнялося від поміркованішої моралі офіційної Церкви.
Конфлікт із церковною владою
Зростання впливу Монтана та його послідовників викликало негативну реакцію церковних лідерів. Єпископи Фрігії та інших регіонів вважали, що нові пророцтва суперечать апостольському вченню і підривають авторитет церковної ієрархії. Монтан, за словами його критиків, надто покладався на емоційне натхнення й нехтував церковною дисципліною.
У результаті монтанізм був офіційно визнаний єретичним рухом. Сам Монтана та його пророчиць відлучили від Церкви. Проте це не зупинило розвиток руху — монтаністи продовжували діяти в сільських регіонах Малої Азії ще кілька століть.
Попри засудження, вчення Монтана мало значний вплив на християнську думку. Особливо помітним воно стало після того, як до монтанізму приєднався видатний християнський мислитель Тертулліан. У Північній Африці він надав руху інтелектуальної ваги, осмисливши його ідеї у контексті моральної чистоти, духовного оновлення і справжнього натхнення Святим Духом.
Монтан залишився суперечливою постаттю в історії Церкви. Для одних він був фанатиком, який порушив церковний порядок і ввів віруючих в оману, для інших — пророком, що прагнув відродити первісну силу християнської віри. Його рух став символом напруження між інституційною владою Церкви та харизматичним досвідом віри.
Данило Ігнатенко
