Марс — четверта планета Сонячної системи демонструє вражаючу геологічну дихотомію. Його північна півкуля — це переважно рівнинна область, розташована приблизно на 6 кілометрів нижче за висотою, ніж пересічені кратерами та підняті регіони південної півкулі. Ця різниця між двома сторонами планети настільки значна, що довгий час залишалась однією з найбільших загадок марсіанської геології. Щоб її пояснити, науковці звернулися до ранньої історії Сонячної системи, коли планети ще формувалися, а космічні зіткнення були звичним явищем.
Гіпотеза про гігантське зіткнення
Сучасні моделі утворення планет підтримують ідею, що колосальні зіткнення між протопланетами могли кардинально змінити геологію небесних тіл. Найвідомішим прикладом є гіпотеза Тейї планетизималі, що, ймовірно, зіткнулася з молодою Землею та спричинила утворення Місяця. Аналогічний сценарій, як припускають деякі вчені, міг статися і з Марсом.
Близько 4 мільярдів років тому на поверхню Марса міг впасти астероїд чи планетезималь діаметром приблизно 3000 км. Така подія мала б катастрофічні наслідки величезне тіло могло спричинити глибокий удар, розплавити та перебудувати кору, знищити сам себе під час зіткнення і залишити після себе гігантську порожнину, яка й утворила б нинішню північну низовину. Якщо ця гіпотеза правильна, то північна півкуля Марса є найбільшим ударним кратером у всій Сонячній системі.
Провінція Тарсіда — серце марсіанської тектоніки та вулканізму
Одним із найцікавіших регіонів Марса, що дає додаткову інформацію про його геологічну історію, є провінція Тарсіда. Вона розташована поблизу екватора і займає центральну частину західної півкулі планети. Згідно з даними, зібраними апаратом Mars Global Surveyor, ця область є гігантським підвищенням, вкритим потужними вулканічними структурами. Серед них знаменитий Олімп — найбільший вулкан у Сонячній системі.
Сліди водної активності
На кольорових альтиметричних картах Марса добре видно канали відтоку, що стікають із регіону Тарсіди на північний схід, у напрямку рівнини Хрис. Ці канали імовірні сліди стародавньої водної активності. Їх існування підтверджує припущення, що в далекому минулому Марс мав значно вологіший клімат, здатний підтримувати водні потоки, які могли утворити долини та рівнини.
Гіпотеза про гігантське зіткнення як пояснення марсіанської дихотомії не лише дає уявлення про минуле планети, але й допомагає зрозуміти сучасні геологічні процеси на ній. Якщо північна низовина є справді залишком ударного кратера, це має суттєвий вплив на структуру кори, магматизм, вулканізм і навіть потенційну геотермальну активність Марса.
Крім того, ця модель пояснює асиметрію в розподілі вулканів, тектонічних структур і потенційних резервуарів води на Марсі. Вивчення таких гіпотез відкриває не лише таємниці Червоної планети, а й заглиблює нас у розуміння процесів, які формували всі планети земної групи, включно із Землею.
Данило Ігнатенко
